Kompozytor Karol Szymanowski (1882–1937) – polski kompozytor, pianista, pedagog i publicysta.
Uznawany jest za jednego z głównych twórców polskiego modernizmu muzycznego oraz polskiej szkoły kompozytorskiej XX wieku.
Karol Szymanowski urodził się we wsi Tymoszówka koło Kamianki na Czerkaszczyźnie. Okresu życia związanego z Tymoszówką w tym tekście szczegółowo nie opisuję, ponieważ chcę tam pojechać osobno i poświęcić temu odrębny artykuł.
W ogóle pierwsze 18 lat jego życia to okres zbadany najsłabiej. Pięknie opisuje go siostra Karola, Zofia, w książce „Opowieść o naszym domu”. Poza wspomnieniami zachowały się głównie materiały dotyczące nauki Szymanowskiego w Męskiej Szkole Realnej w Jelizawietgradzie. To miejsce odwiedziłam i opiszę je w tym artykule.
Jak wiadomo, Karol nie darzył Jelizawietgradu — miasta, z którym był związany przez co najmniej 30 lat — szczególnie ciepłymi uczuciami.
Jednak według Jarosława Iwaszkiewicza, miasto to było „zimową stolicą” jego rodziny i zajmuje w biografii kompozytora znaczące miejsce.
Informacje o Karolu Szymanowskim pochodzą z książek „Szymanowski i Ukraina”, „Losy Polaków na Kirowohradszczyźnie” oraz „Polacy na Kirowohradszczyźnie”, które otrzymałam do badań od pana Ołeksandra Polaczka — przewodniczącego Stowarzyszenia Polaków Kirowohradszczyzny im. Karola Szymanowskiego „Polonia”.
Rodzinne, przyjacielskie i artystyczne więzi łączyły go z wybitnymi jelizawietgradzkimi rodami muzycznymi Blumenfeldów i Neuhausów. Z rodziną Neuhausów Szymanowscy byli także sąsiadami, gdyż ich dom stał na rogu dzisiejszych ulic Szulginych (wówczas Mirhorodzkiej) i Gogola (do 1909 roku Bezpopiwskiej), natomiast dom Szymanowskich znajdował się 3–4 posesje dalej przy ul. Gogola 42. Ojciec kompozytora kupił go od poprzedniego właściciela w 1898 roku.
To pierwsze miejsce, od którego rozpoczynamy naszą wędrówkę śladami Karola Szymanowskiego w Kropywnyckim.
Właśnie w tym domu mieszkał on przez dwa burzliwe lata (od października 1917 do listopada 1919). Było to jego ostatnie miejsce pobytu na Ukrainie. Tu stworzył kilka muzycznych arcydzieł oraz powieść „Efeb”.
Dom stał na zboczu rzeki Ingul i od strony ulicy nie wyróżniał się niczym szczególnym: parterowy, proste okna bez okiennic i zdobień. Patrzył na miasto siedmioma oknami i skromnym, choć reprezentacyjnym wejściem. Starannie otynkowany i wybielony wapnem, sprawiał wrażenie nieco ascetycznego domu mieszczańskiego, ale bardzo zadbanego.
Od strony rzeki dom miał dwa piętra. Gdy Ingul występował z brzegów, woda zalewała przyziemie. Za domem stały stajnie i składziki, za którymi znajdował się ślepy zaułek — dzisiejszy zaułek Neuhausa.
W jelizawietgradzkim domu Szymanowscy zgromadzili niemal wszystko, co udało im się ocalić z majątku w Tymoszówce: dużą bibliotekę, królewskie przywileje, naczynia, meble, srebra, broń i wiele innych rzeczy. Część domu przypadła gosposi Szymanowskich — Zofii Dyrdzie, która później wyjechała i zabrała większość wyposażenia.
W połowie lat 20. budynek znacjonalizowano i podzielono na mieszkania komunalne. Duże pokoje przedzielono, wprowadzono liczne rodziny, którym władza „poprawiła warunki bytowe”.
W 1967 roku umieszczono na nim tablicę pamiątkową. W 1988 roku mieszkańców przeniesiono, a budynek przekazano Związkowi Twórczej Młodzieży na urządzenie centrum młodzieżowego i muzeum Szymanowskiego. Planów tych jednak nie zrealizowano i dom dalej popadał w ruinę.
Społeczność zaczęła alarmować — w 1991 roku władze miejskie podjęły decyzję o budowie dokładnej kopii domu i umieszczeniu w niej nowo powstałego muzeum muzycznej kultury im. K. Szymanowskiego. Początkowo prace trwały, lecz w 1997 roku, w wyniku kryzysu gospodarczego, finansowanie przerwano i budowę zatrzymano. Obiekt przy ul. Gogola 42 stał się „wieczną budową”.
Polacy miasta marzą, by w tym miejscu powstało pełnoprawne polskie centrum kultury.
Ziemska Męska Szkoła Realna
Pierwsza szkoła średnia w mieście, działająca od 1870 do końca lat 1910.
Od momentu powstania pierwszej w ukraińskiej części Imperium Rosyjskiego szkoły typu „realnego”, Polak Michał Blumenfeld (mąż Marii Szymanowskiej) pracował tam jako nauczyciel języka francuskiego. Miał on duży wpływ na życie szkoły i często pełnił obowiązki dyrektora.
Dzięki wysiłkom m.in. Blumenfelda i Przyszychowskiego szkoła stała się nie tylko kluczową instytucją edukacyjną regionu, lecz także miejscem, gdzie kształcili się wszyscy synowie rodziny Szymanowskich i ich krewnych. Przewinęli się tam także młodsi Blumenfeldowie, Taubowie, Zalescy, Rosciszewscy.
Rozmawiałam z bardzo świadomym narodowo, aktywnym dyrektorem technikum inżynieryjnego, który obecnie mieści się w pomieszczeniu szkoły realnej. Pokazał mi muzeum technikum, oprowadził po nim i wskazał znanych absolwentów — wśród nich Szymanowskiego. Uczyli się tu m.in. wybitni aktorzy: Mykoła Sadowski, Panas Saksahański, Hnat Jura, znakomity poeta Jewhen Małaniuk, pisarz Jurij Janowski, mecenas kultury ukraińskiej Jewhen Czykałenko, a także dziennikarz i działacz społeczny Ołeksandr Tarkowski (ojciec Arsenija Tarkowskiego, dziad Andrieja Tarkowskiego) i wielu innych.
Żeńskie Gimnazjum — dziś Centralnoukraiński Uniwersytet Pedagogiczny im. W. Wynnyczenki- to najstarsza żeńska gimnazja południowej Ukrainy z drugiej połowy XIX – początku XX wieku.
Zostało zbudowane pod koniec XIX wieku przez Ołeksandra Liszniewskiego. Monumentalne formy, arkadowe okna, ceglane ornamenty, wyrafinowane detale wnętrz — girlandy kwiatów i aniołków — czynią ją jedną z najlepszych realizacji tego utalentowanego architekta.
W gimnazjum mogły uczyć się „ubogie i średnie warstwy społeczne”. Początkowo planowano pensjonat dla dziewcząt, później — dwuklasową szkołę dla dziewcząt z biednych rodzin, gdzie uczono szycia, czytania, prowadzenia gospodarstwa i podstaw religii.
Szkoła wypuściła setki absolwentek, które później zostały działaczkami społecznymi, mecenasami, guwernantkami i wychowawczyniami.
Co ciekawe, w latach 1917–1918 odbywały się tu koncerty Karola Szymanowskiego i Henryka Neuhausa. Odwiedziłam salę, w której oni występowali.
Tablica pamiątkowa przy ul. Teatralnej
Kolejne miejsce związane z Szymanowskim w Kropywnyckim to tablica pamiątkowa odsłonięta w 2014 roku. Tablica jest niezbyt udana — część liter już odpadła.
Na tablicy napisano: „Karol Szymanowski- światowej sławy polski kompozytor, nasz rodak. W oficynie tego domu, w redakcji gazety „Wojna i pokój” w czasie wstrząsów wojennych 1918-1919 lat pracował jako dziennikarz. Wielki humanista. Swoim natchnionym słowem wzywał do pokoju i człowieczeństwa.”
Pan Ołeksandr opowiedział mi, że istnieje lepsza, wykonana z granitu tablica, którą być może kiedyś zawieszą na nowo utworzonym muzeum Szymanowskiego w domu, w którym mieszkał.
Muzeum Karola Szymanowskiego
Najważniejsze miejsce, gdzie można dowiedzieć się najwięcej o życiu i twórczości kompozytora. Muzeum kilkukrotnie zmieniało swoją lokalizację, lecz obecnie mieści się w siedzibie Stowarzyszenia Polaków Kirowohradszczyzny „Polonia”, w przyziemiu kościoła.
W mieście znajduje się zresztą wiele budynków, w których koncertował i najprawdopodobniej bywał Szymanowski. W artykule opisano jedynie najważniejsze z tych miejsc.
Pan Ołeksandr Polaczok może poprowadzić bardziej szczegółową wycieczkę „Śladami Karola Szymanowskiego w Kropywnyckim”.
W artykule o Czerkasach na blogu znajduje się informacja o osobnej ekspozycji poświęconej Szymanowskiemu w Czerkaskim Obwodowym Muzeum Krajoznawczym.
Szczegółowe informacje o innych polskich i niepolskich miejscach Kropywnyckiego można znaleźć w wcześniejszych artykułach na blogu.
Autor i redakcja- Lena Semenowa
Wersja ukraińska
Слідами Кароля Шимановського в Кропивницькому
Композитор Кароль Шимановський (1882-1937 роки) – польський композитор, піаніст, педагог, публіцист.
Відомий основоположник польського музичного модернізму і польської композиторської школи 20 століття.
Народився Кароль Шимановський у селі Тимошівка біля Кам’янки на Черкащині. Детально описувати період життя, пов’язаний з Тимошівкою в цій статті не буду, адже хочу туди окремо приїхати і описати її в окремій статті.
Загалом перші 18 років його життя досліджені найменше. Гарно описує цей період життя Кароля його сестра Софія у книзі «Розповідь про наш дім». Крім спогадів, залишилися в основному матеріали, пов’язані з навчанням Шимановського в Реальному училищі в Єлисаветграді. Його я відвідала і опишу в цій статті.
Як відомо Кароль на плекав до Єлисаветграду- міста, з яким він був тісно пов’язаний принаймні 30 років свого життя- особливо теплих почуттів.
Але за словами Ярослава Івашкевича, це місто було «зимовою столицею» його сім’ї і займає в біографії композитора значне місце.
Інформація про Кароля Шимановського взята з книжок «Шимановський і Україна», «Долі поляків на Кіровоградщині» і «Поляки на Кіровоградщині», презентовані мені для дослідження цієї теми паном Олександром Полячком, головою Об’єднання поляків Кіровоградщини ім. Кароля Шимановського «Полонія».
Родинні, дружні та творчі зв’язки єднали його з видатними єлисаветградськими музичними династіями Блуменфельдів і Нейгаузів. З останніми Шимановські були ще й сусідами, адже будинок, у якому жили Нейгаузи, розташований на розі вулиць Шульгиних (тоді Миргородської) і Гоголя (до 1909 – Безпопівської), а будинок Шимановських– через 3-4 будинки по вулиці Гоголя 42. Цей будинок батько композитора придбав у попереднього власника у 1898 році.
Це перше місце, з якого почнемо нашу екскурсію слідами Кароля Шимановського в Кропивницькому.
Саме у цьому будинку він прожив 2 буремні роки (з жовтня 1917 – до листопада 1919). Саме він став останнім пристановищем митця в Україні. Тут він створив декілька музичних шедеврів і роман «Ефеб».
Будинок стояв на схилі ріки Інгул і з боку вулиці нічим особливим не вирізнявся: одноповерховий, прості вікна без ставень і різьбленого оздоблення. Він дивився на місто сімома вікнами і парадним, але досить скромним входом. Ретельно оштукатурений та вибілений білим вапном, він спокійно виглядав з зелені садів, справляючи враження дещо аскетичного будинку міщанського типу, хоча дуже охайного.
З боку річки будинок мав 2 поверхи. Коли річка Інгул розливалася, доходило до затоплення цоколю будинку. З цього боку будинку були сараї, за якими був тупик, нині- провулок Нейгауза.
В єлисаветградському будинку Шимановські залишили майже все, що вдалося врятувати з Тимошівського маєтку. А залишилося чимало- велика бібліотека, королівські привілеї, посуд, меблі, срібло, зброя тощо. Частина будинку перейшла до економки Шимановських- Софії Дирди, яка пізніше виїхала і вивезла більшість речей. У середині 20-х років будинок було націоналізовано і поділено на комунальні квартири. Великі кімнати перегороджено. Так у ньому з’явилися родини багатьох місцевих жителів, яким влада «покращила умови проживання».
У 1967 році на будинку було відкрито меморіальну дошку. У 1988 році з аварійного дому були відселені мешканці, а будинок передано Творчому об’єднанню молоді для влаштування молодіжного центру та музею Шимановського. Але об’єднанню не вдалося цього зробити, будинок продовжував руйнуватися. Громадськість почала бити тривогу і в 1991 році міська влада прийняла рішення про побудову точної копії дому з подальшим розміщенням в ньому новоствореного музею музичної культури ім. К. Шимановського. Спочатку будівельні роботи велися, але в 1997 році внаслідок економічної кризи, фінансування припинилося і будівництво зупинено. Об’єкт по Гоголя 42 перетворився на «довгобуд».
Поляки міста мріють, щоб у них був повноцінний польський культурний центр у цьому будинку.
Земське реальне училище
Перший заклад середньої освіти у місті, що існував від 1870 до кінця 1910-х років.
Від моменту відкриття першої в українській частині Російської імперії гімназії «реального» типу, поляк Михайло Блюменфельд (одружений на Марії Шимановській), займає тут посаду викладача французької мови. Крім того він мав великий вплив на життя училища, часто виконував обов’язки директора.
Завдяки зусиллям в тому числі Блюменфельда і Пржишиховського училище стає не тільки одним з ключових навчальних закладів регіону, але і місцем де отримували освіту всі хлопчики- представники сім’ї Шимановських і їх родичів. Через училище проходять молодші Блюменфельди, Таубе, Залеські, Росцішевські.
Я поспілкувалася з дуже національно свідомим, проактивним директором училища. Він показав училищний музей, провів по ньому екскурсію, показавши, які відомі випускники училища, серед яких Шимановський, тут вчилися. Це і видатні актори Микола Садовський, Панас Саксаганський, Гнат Юра, видатний поет Євген Маланюк, письменник Юрій Яновський, меценат української культури Євген Чикаленко, журналіст і громадський діяч Олександр Тарковський (батько Арсенія Тарковського, дід Андрія Тарковського) і багато інших.
Жіноча гімназія, де тепер Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка- найстаріша жіноча гімназії Півдня України другої половини ХІХ – початку ХХ століття.
Колишня жіноча класична гімназія була збудована наприкінці ХІХ ст. Олександром Лішневським. Монументальні форми, аркові вікна, цегляний орнамент, вишукані деталі внутрішніх приміщень – декоративне оформлення залів гірляндами квітів та янголят. Все це презентує будівлю як одну з найкращих робіт цього талановитого зодчого.
В жіночій гімназії могли навчатися «бідні та середні категорії населення». Спочатку велася мова про дівочій пансіон, потім – про двокласне училище для дівчат із бідних сімей. Там вони повинні були навчатися шити, читати, вести господарство і вивчати церковну грамоту.
За період свого існування навчальний заклад випустив зі своїх стін не одну сотню дівчат, які згодом стали активними громадськими діячами, меценатками, гувернантками і виховательками.
Цікаво, що у період 1917–1918 років у цьому приміщенні давали свої концерти для населення видатні Кароль Шимановський та Генріх Нейгауз.
Я побувала в залі, в якій концертував Кароль.
Чергове місце, пов’язане з Шимановським в Кропивницькому – меморіальна таблиця на будинку по вулиці Театральній, відкрита в 2014 році. Дошка не дуже вдала, деякі літери вже відпали.
На таблиці написано: „Кароль Шимановський- всесвітньовідомий польський композитор, наш земляк. У флігелі цього будинку в редакції газети „Война и мир” у часи воєнних потрясінь 1918-1919 рр. працював журналістом. Великий гуманіст. Своїм натхненним словом закликав до миру, до людяності.”
Пан Олександр поділився, що є вдаліша і готова гранітна дошка Шимановського, яку, можливо, колись повісять на новоствореному музеї Шимановського на будинку, в якому він жив.
Головне місце, де можна найбільше дізнатися про життя і творчість Кароля Шимановського – це звісно його музей. Декілька разів він змінював локацію, але зараз знаходиться в приміщенні Товариства поляків Кіровоградщини «Полонія», в цокольному приміщенні костелу.
В принципі, в місті є багато будівель, де він концертував і скоріше всього бував. В статті описані лише ключові.
Пан Олександр Полячок може провести більш детальну екскурсію «Слідами Кароля Шимановського в Кропивницькому».
В статті про Черкаси на блозі є інформація про окремий стенд, присвячений Шимановському, в Черкаському обласному краєзнавчому музеї. Детальніше про інші польські і непольські місця Кропивницького є в попередніх статях блогу.
Автор і редакція- Лєна Семенова
