Jahotyn (Jagodzin) – miasto w lewobrzeżnej części obwodu kijowskiego, 100 km na wschód od Kijowa.
Na zwiedzenie miasta i odwiedzenie wszystkich jego atrakcji wystarczy jeden dzień. Można więc spokojnie rano przyjechać z Kijowa i wrócić wieczorem.
Ja przyjechałam rano z Perejasławia i wróciłam wieczorem do Kijowa. Jeden hotel jest dostępny na Bookingu, ale nie mogę nic o nim powiedzieć. Uważam, że lepiej zatrzymać się w Kijowie i spokojnie przyjechać na dzień. Marszrutki z przystanków przy stacjach metra Boryspolska i Charkowska kursują co godzinę przez cały dzień.
Bilet z Kijowa kosztuje 150 hrywien (około 15 złotych). Można też dojechać pociągiem podmiejskim z dworca kolejowego w Kijowie. To tańsza opcja, ale bardziej czasochłonna.
Pierwsza historyczna wzmianka o mieście pochodzi z 1616 roku, kiedy to Jahotyn znajdował się w granicach Rzeczypospolitej. Było to jednak krótko.
W „Słowniku Geograficznym Królestwa Polskiego” również znajduje się wzmianka o mieście, ale jest niewiele informacji:
„Jagotyn, miasto, pow. piratyński, gub.połtawska, nad rz. Supojem, ma 4 jarm., na które przywożą towary łokciowe, naczynia szklane i drewniane, zboże, wino, smołę i t.d., oraz przypędzają bydło rogate i konie; st. poczt.”
„Jahotyn długi, jak psia pieśń” – rozpoczął swoją opowieść krajoznawca i przewodniczący kółka historycznego w Jahotynie, Walerij Szewczenko, który oprowadził mnie po mieście.
Miasteczko położone na trasie Kijów – Charków, długość miasta przekracza 15 km, ale samo centrum, w którym jest to, co może zainteresować turystów, jest niewielkie.
Współczesny Jahotyn jest znany z produktów lokalnego zakładu mleczarskiego, marki „Jahotyńskie”. Szczególnie znane jest masło „Jahotyńskie”. Zakład jest jednym z największych producentów masła w Ukrainie. Ja też często je kupuję.
Niestety, nie można zwiedzać zakładu, ale zainteresowani jego produktami mogą je nabyć w sklepie firmowym tuż obok. Chociaż na pewno nie trzeba przyjeżdżać do Jahotyna tylko po to – masło i śmietanę „Jahotyńskie” można znaleźć w każdym supermarkecie w Ukrainie.
Jednak na pewno warto przyjechać do Jahotyna z innego powodu- na birdwatching (obserwacja ptaków) oraz do Galerii obrazów Kateryny Biłokur.
Przejdźmy więc do szczegółów.
Główną przyrodniczą dominantą Jahotyna jest rzeka Supij. Dokładniej mówiąc, od czasów ostatniego hetmana Lewobrzeżnej Ukrainy, Kyryła Rozumowskiego, jest to już ogromne jezioro, które można zobaczyć prawie z każdej strony centrum miasta. Jest to naturalna ozdoba Jahotyna.
To również obszar wodno-błotny, gdzie gniazduje wiele gatunków ptaków. Rzeka znajduje się na trasie migracyjnej ptaków. Żyją tu lub przelatują liczne gatunki wpisane do Czerwonej Księgi: trzciniak, błotniak czarny, orzeł bielik, błotniak, sowa błotna i inne.
To najlepsze miejsce do birdwatchingu: kijowianin Jewhenij Dowhaluk odkrył tu ponad 140 gatunków ptaków, po przeprowadzce z żoną na brzegi Supiju. Stworzył tutaj hub dla miłośników ptaków, centrum badania i ochrony przyrody, kultury i architektury „Jezioro Supij”. Razem z innymi badaczami godzinami siedzą w zasadzce z lornetką, obserwują migracje łabędzi, budują domki dla ginących sów szarych.
Jego celem jest zabezpieczenie tego „domu” ptaków, zrobienie czegoś pożytecznego dla nauki i przekształcenie swojej wioski Czerwone Zariczcza (Zarzecze) w mekkę dla miłośników ptaków z całego świata.
Jewhenij Dowhaluk założył kanał na YouTube o Jahotynszczyźnie i przyrodzie rzeki Supij: https://www.youtube.com/@supiilake
Jeśli jesteś birdwatcherem, musisz odwiedzić Jagotyn!
Park krajobrazowy im. Kyryła Rozumowskiego to druga ważna atrakcja przyrodnicza Jahotyna.
To ogromny park nad Supijem, choć za Rozumowskiego był znacznie większy i lepiej zadbany.
Szczególnie cenny jest półwysep „Okrągła Wyspa” z unikatową roślinnością leśno-stepową, zachowaną na wzgórzu w ramach reliktowej doliny rzeki Supij.
Dzięki Kyryłowi Rozumowskiemu Jahotyn stał się historycznym miasteczkiem.
Posiadłość Rozumowskiego w Jahotynie należała do najokazalszych dworów szlacheckich Ukrainy.
Główny budynek posiadłości pierwotnie znajdował się w Kijowie nad Dnieprem. W połowie lat 90. XVIII wieku hetman został poinformowany, że w jego domu zostaną tymczasowo zakwaterowane wojska przemieszczające się przez Kijów. Chcąc tego uniknąć, nakazał przenieść budynek do Jahotyna.
W ciągu jednej nocy pańszczyźniani chłopi z powiatu piratyńskiego rozebrali posiadłość i na trzech tysiącach wozów przewieźli ją na nowe miejsce. W Jahotynie, na brzegu rzeki Supij, Rozumowski zbudował luksusowy pałac z sześcioma pawilonami według projektu architekta Adama Menelasa, każdy z nich równał się całemu domowi i obejmował różne budynki pomocnicze. Wokół posiadłości zasadzono ogród w stylu angielskim, wybudowano szklarnie i oranżerie z rzadkimi roślinami, uprawiano winorośl. Na rzece Supij wybudowano duże tamy, które przekształciły ją w duże jezioro, nadając szczególnego uroku majątkowi i przyrodzie Jahotyna.
Mikołaj Gogol, często goszcząc w Jahotynie, jak wspominała Warwara Repnina, zachwycał się wierzbami, klonami, lipami i topolami piramidalnymi.
Następnie posiadłość przeszła na własność syna Kyryła – Oleksija. W 1820 roku Oleksij Rozumowski podarował ją córce Warwarze, która wyszła za księcia M. Repnina-Wołkońskiego. Posiadłość nosi nazwę Rozumowskich-Repninów.
Imię Mikołaja Repnina jest ściśle związane z historią Jahotyna. Repnin był wicekrólem Saksonii, a potem generał-gubernatorem małorosyjskim.
Repninowie byli właścicielami Jagotyna do 1917 roku.
Galeria obrazów.
Jedna z najlepszych powiatowych galerii obrazów w Ukrainie. Mieści się w jednopiętrowym murowanym ryzalicie, pozostałości dawnego pałacu Rozumowskich-Repninów, w malowniczym parku nad brzegiem jeziora Supij.
To była letnia rezydencja Repninów do 1917 roku. Posiadali tu taką kolekcję obrazów, która w tamtych czasach uchodziła za jedną z najlepszych w Imperium Rosyjskim. Podczas rewolucji wszystko zostało zniszczone. Część kolekcji udało się guwernantce przewieźć do Kijowa (obecnie znajduje się ona w Muzeum Chanenków), reszta została sprzedana za bezcen i rozgrabiona, nie pozostało nic.
Wejście było kiedyś z innej strony, od strony Supija, a długość całego pałacu wynosiła 128 metrów. To, co z niego zostało, to 1/7 majątku.
W tym budynku mieścił się szpital wojskowy, potem szpital rejonowy, później mieszkania dla lekarzy, a od 1983 roku – Galeria Obrazów.
Dębowe schody między piętrami zachowały się jeszcze z czasów Rozumowskich-Repninów.
W galerii szeroko reprezentowana jest sztuka ukraińska – malarstwo, rzeźba, grafika. W ekspozycji można zobaczyć płótna ludowych artystów Ukrainy. Wszystkie dzieła są oryginalne.
Główną ozdobą ekspozycji są prace najsłynniejszej ukraińskiej malarki ludowej – Kateryny Biłokur. Niewykształcona kobieta-wieśniaczka, dzięki talentowi i ciężkiej pracy, samodzielnie nauczyła się malować i jest uważana za dumę ukraińskiej kultury artystycznej. Reprezentantka „sztuki naiwnej”.
Postanowiłam sprawdzić u sztucznej inteligencji, kogo uważa za najsłynniejszą ukraińską malarkę. I rzeczywiście, kilka razy ChatGPT wspominał Katerynę Biłokur.
Kateryna urodziła się niedaleko Jahotyna, we wsi Bohdanówka, gdzie znajduje się również jej Muzeum Memorialne. Tam się urodziła i tworzyła do końca życia. Wnętrze muzeum odtworzono w takim stanie, w jakim było za życia słynnej malarki. Również warto tam pojechać.
Ale wróćmy do Galerii.
W murach Galerii, w pokoju na pierwszym piętrze, jeszcze gdy znajdował się tu szpital, gdzie Kateryna Biłokur była leczona, zakończyło się jej życie. Dlatego prace Kateryny symbolicznie znajdują się na I piętrze.
W Galerii Obrazów posiada najbardziej kompletną kolekcję prac Kateryny Biłokur (ponad 70) – malarstwo, akwarela, grafika, szkice, studia i niedokończone prace.
W czasach radzieckich we Francji odbyła się Międzynarodowa Wystawa Mistrzów Rękodzieła Ludowego. Na wystawie prezentowano m.in. 8 prac Kateryny Biłokur. Na tej wystawie obecny był Pablo Picasso, który, zobaczywszy prace Biłokur, powiedział: „Gdybyśmy mieli malarkę takiej klasy, zmusilibyśmy cały świat, by mówił o niej”, a prace bardziej znanych mistrzów zignorował.
Niektórzy jednak mówią, że to legenda działaczy partyjnych ZSRR. Ale ta wersja została oficjalnie uznana, podoba mi się i jak najbardziej się z nią zgadzam. Naprawdę mamy co pokazać światu, ale słabo potrafimy to robić.
Oficyna Szewczenki
Była częścią majątku księcia Mikołaja Repnina – wykorzystywano ją jako hotel dla jego gości. To właśnie tutaj zatrzymywał się Taras Szewczenko podczas pobytu w Jahotynie w 1843, 1845 i 1859 roku. Podczas pobytu Szewczenki w Jahotynie w oficynie zbierała się lokalna inteligencja, aby posłuchać dzieł Kobzarza. Oficyna doznała poważnych zniszczeń podczas II wojny światowej. Odbudową budynku zajmował się były dyrektor Jahotyńskiego Muzeum Historycznego Ołeksandr Nieporożny. Jego zamysł zrealizowano w 2003 roku.
Ekspozycja muzeum odtwarza wnętrze domu z okresu pobytu Tarasa Szewczenki i mieści się w 5 salach.
W sali „Gabinet” eksponowany jest unikalny obraz nieznanego włoskiego artysty „Ślepiec z chłopcem” z kolekcji książąt Repninych, meble z majątku: stół, krzesło, krzesła, drewniana ławka.
W sali „Sypialnia” – meble i przedmioty majątku Repninych: metalowe malowane łóżko, komoda, lampa, porcelanowy dzbanek, świecznik. W największej sali „Salon”, gdzie młody Taras czytał swoją poezję „Trizna” mieszkańcom i gościom majątku – duży stół, oryginalne krzesła zdobione porcelaną, fortepian. Na ścianach – prace artystów Ukrainy i lokalnych artystów.
Gdy zapytałam dyrektora muzeum, czy są związki Szewczenki z Polakami i Polską, odpowiedziała: Szewczenko potępiał sojusz Chmielnickiego z Rosją, ponieważ marzył o sojuszu z Polakami, o czym pisał w swoich wierszach. Jego pierwsza miłość, według legend, również była Polką.
W muzeum są oryginalne przedmioty, na przykład stół, przy którym pracował Szewczenko, krzesło, na którym siedziała Repnina i trzymała dzieci, gdy je malował Szewczenko, łóżko, w którym spał.
Szewczenko i Repninę łączyła przyjaźń, chociaż wiadomo, że Repnina była zakochana w Szewczence, a on traktował ją z szacunkiem, bez romantycznych uczuć.
Udało mi się znaleźć niewielki polski ślad w muzeum. Polskie słowo „lustro” w napisie pod lustrem. Na razie to najdalej na wschód spotkane polskie słowo, jakie znalazłam podczas moich podróży.
Muzeum Etnograficzne
W kolekcji najwięcej jest wyszywanych ręczników mistrzyń Kijowszczyzny i Jahotyńszczyzny, które wyróżniają się ornamentami; sezonowe ubrania. Muzeum etnograficzne znajduje się w byłym budynku szkoły ziemskiej, wybudowanej w 1913 roku, za trzecią szkołą ogólnokształcącą i pomnikiem młodego Tarasa Szewczenki.
Ekspozycja Muzeum Etnograficznego mieści się w 5 dużych salach i 2 korytarzach, gdzie prezentowane są kolekcje odzieży męskiej i żeńskiej, obuwia, wyszywanek, przedmiotów codziennego użytku. W kolekcji najwięcej jest wyszywanych ręczników mistrzyń Jahotyna i Jahotyńszczyzny, tkanin krolewskich, manufakturowych i nowoczesnych, w tym amatorskich prac. Prezentowane są także przedmioty gospodarstwa domowego, domowe naczynia, współczesne wyroby rzemiosła artystycznego, obrazy lokalnych artystów. Prezentowane są także wełniane domowe dywany wykonane na Kijowszczyźnie w XIX wieku.
Ozdobą ekspozycji jest wyposażenie chaty z końca XIX – początku XX wieku: piec, ława, podłoga, szczeble, skrzynia, stół, taborety. Odwiedzający mają możliwość zapoznania się z życiem i rodzajami rzemiosł lokalnej ludności. Wśród eksponatów – narzędzia pracy, które były używane w rolnictwie, bednarstwie, hodowli bydła.
Do muzeum poszłam z moją koleżanką, wykładowczynią turystyki na Kijowskim Uniwersytecie Technologii Żywności, Tetianą Mirzodajewą. Tatiana jest rodowitą jahotynianką, która często przyjeżdża do swojej małej ojczyzny i wspiera rozwój lokalnej turystyki. To ona pomogła mi zorganizować wizytę w Jahotynie.
Przy wejściu do muzeum znajdowała się tablica pamiątkowa ministra energetyki ZSRR Piotra Neporóżnego. Zainteresowałam się jego biografią. Okazało się, że to właśnie za czasów Neporóżnego w Ukrainie powstało wiele największych elektrowni cieplnych, wyposażonych w turbogeneratory, które nie miały odpowiedników na świecie.
Wśród nich były elektrownie: Ładyżyńska, Słowiańska, Pridnieprowska, Krzyworoska, Wuhłohirsk i inne. Z sukcesem realizowano program budowy elektrowni atomowych na Ukrainie, takich jak Rówieńska i Zaporoska. W szybkim tempie budowano kaskadę elektrowni wodnych na Dnieprze. Wśród nich, po raz pierwszy w świecie uruchomiono kapsułowe hydrogeneratory na kijowskiej elektrowni wodnej i przeprowadzono rekonstrukcję, zwiększającą moc elektrowni wodnej DnieproGES – flagowy przykład ukraińskiej energetyki wodnej.
Intensywnie prowadzono budowę sieci elektroenergetycznej. Powstawały linie przesyłowe wysokiego i bardzo wysokiego napięcia, które łączyły systemy energetyczne Ukrainy i Rosji z innymi krajami. Utworzony Zjednoczony System Energetyczny Ukrainy umożliwił pracę równoległą z systemami energetycznymi Europy.
W związku z wojną, ostrzałami systemu energetycznego Ukrainy przez Rosjan, przerwami w dostawach prądu, ten temat jest bardziej aktualny niż kiedykolwiek. Może przed wojną nie zwróciłabym uwagi na tę tablicę.
Były minister energetyki urodził się właśnie w Jahotynie. Jego popiersie stoi w parku.
Ciekawostką jest, że jego imiennik, Ołeksandr Neporóżny, również jest wybitną postacią Jahotyna. To właśnie dzięki niemu teraz jest co oglądać w Jahotynie, gdyż to on przyczynił się do stworzenia i wypełnienia wszystkich muzeów miasta.
Muzeum Historyczno-Krajoznawcze znajduje się w zabytkowym budynku, dawnej gorzelni książąt Repninów. Budynek jest bardzo uroczy, biały z bordowymi, rzeźbionymi oknami.
Bilet do muzeum kosztuje 80 hrywien, a możliwość fotografowania – 50 hrywien. Niestety, lokalni pracownicy są niekompetentni, nie sprzyjają wzrostowi ruchu turystycznego, napadają na turystów, aby ci nie robili zdjęć. Nic dziwnego, że dobrzy pracownicy odchodzą stąd. Ale to ogólny problem wielu muzeów: na niskie wynagrodzenie młodzież nie chce podejmować pracy, a ci, którzy nie mają innego wyboru, często nie są zainteresowani w zwiększaniu liczby odwiedzających muzea.
We wszystkich muzeach miasta działa wygodna forma płatności online. Można zeskanować kod QR rachunku bankowego i zapłacić kartą.
Sobór Trójcy Świętej z dzwonnicą został zbudowany w latach 1795-1800. Fundatorem był właściciel miasteczka, Kyryło Rozumowski, który sfinansował jego budowę z własnych środków. Sobór należał do rzadkiego typu dużych świątyń rotundowych, o średnicy przekraczającej 25 metrów. W 1936 roku sobór i dzwonnica zostały zburzone przez władze radzieckie.
Sobór Trójcy Świętej wspominał Taras Szewczenko w swoich utworach „Bliźniaki” oraz „Dziennik”. Podziwiając go, mówił, że lepszego nie ma nawet w samej Jerozolimie.
Obecnie sobór jest odbudowany, ale nieukończony.
Mając czas i ochotę obejrzenia jeszcze czegoś interesującego w pobliżu Jahotyna, warto wybrać się do wspomnianej wyżej Bohdanówki z muzeum Biłokur, a także do muzeum archeologicznego w Dobraniczówce.
Dobraniczówka położona jest 30 km od Jahotyna i jest jednym z najstarszych siedlisk ludzkich na terenie Europy. W tym miejscu znaleziono domostwa ludzi, którzy mieszkali tu 15 tysięcy lat temu. Znaleziono 4 domy: 3 przeniesiono do muzeum, a 4. przykryto dachem w pierwotnym kształcie. Pierwsze kości mamuta znaleźli miejscowi, którzy w 1952 roku wydobywali glinę przy rzece.
Autor i redakcja -Lena Semenowa
Wersja ukraińska
«Якби у нас була такого рівня художниця, ми би заставили про неї говорити весь світ». Яготин- центр бьордвочінгу і творчості найвідомішої української художниці Катерини Білокур.
Яготин- місто в Київській області, в лівобережній частині Київщини, в 100 км на схід від Києва.
Для того, щоб пройтися містом і відвідати всі атракції вистачить одного дня. Тому можна спокійно зранку приїхати з Києва і вечором вернутися.
Я їхала зранку з Переяслава і верталася ввечері в Київ. Один готель на букінгу є, але нічого про нього сказати не можу. Думаю, краще поселитися в Києві і спокійно приїхати на день. Маршрутки від станції метро Бориспільська і Харківська ходять щогодини цілий день.
Вартість проїзду до Києва- 150 грн (біля 15 злотих). Можна теж доїхати електричкою з київського залізничного вокзалу. Це дешевше, але довше.
Перша історична згадка про місто була польською мовою, в 1616 році, коли Яготин був у складі Речі Посполитої. Але було це недовго.
В Географічному Словнику Королевства Польського згадка про місто теж є, але даних мало: «Місто, повіт пирятинський, губернія полтавська, над рікою Супій, має 4 ярмарки, на які привозять товари, що продаються на метри, посуд скляний і деревяний, збіжжя, вино, смоли і тд, а також приганяють рогату скотину і коней; поштова станція»
«Яготин довгий, як собача пісня»- почав свою розповідь краєзнавець і керівник історичного гуртка в Яготині Валерій Шевченко, який провів мені екскурсію містом.
Якщо рахувати від траси Київ- Харків, то довжина міста більше 15 км, але центр міста, де все цікаве туристу, невеликий.
Сучасний Яготин, мабуть, всі знають за продукцією місцевого молокозавода , торговою маркою «Яготинське».
Особливо відоме масло «Яготинське». Завод є одним з найбільших виробників вершкового масла в Україні. Я його часто купую.
На завод, на жаль, екскурсії неможливі для широкого загалу, але бажаючі придбати продукцію безпосередньо з заводу можуть це зробити у фірмовому магазині при заводі. Хоча для цього точно не потрібно їхати в Яготин, яготинське масло і сметану ви найдете в усіх супермаркетах України.
Але для чого таки потрібно їхати в Яготин, так це для бьордвочінгу (птахоспоглядання) і картинної галереї Катерини Білокур.
Отже, по порядку.
Основною природною домінантою Яготинщини є річка Супій. Точніше, з часів останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, це вже величезне озеро, яке видно майже з усіх околиць центра міста і є природньою окрасою міста.
Також це водно-болотне угіддя, де гніздиться багато видів птахів. Причина цього в тому, що річка розташована на міграційному шляху птахів. Тут живуть або пролітають багато червонокнижних видів птахів: очеретянка, шуліка чорний, орлан-білохвіст, лунь, сова болотяна та інші.
Це найвдаліше місце для бьордвочінгу: більше 140 видів птахів відкрив киянин Євгеній Довгалюк, який переїхав з дружиною жити на береги Супою. Він створив тут хаб для бьордвочерів, центр вивчення і збереження природи, культури і архітектури «Озеро Супій». Разом з іншими дослідниками вони годинами сидять у засідці з біноклем, фіксують міграції лебедів, будують хатки для зникаючих сірих сов.
Його мета- зберегти в безпеці цей дім птахів, зробити щось корисне для науки і перетворити своє село Червоне Заріччя на мекку для бьордвочерів світу.
Євгеній Довгалюк створив свій ютуб канал про Яготинщину і природу річки Супій: https://www.youtube.com/@supiilake
Якщо ви- бьордвочер, вам в Яготин!
Ландшафтник парк імені Кирила Розумовського- друга важлива природня атракція Яготина.
Величезний парк над Супоєм, хоча при Розумовському він був куди більшим і більш доглянутим.
Саме завдяки Кирилу Розумовському Яготин став містечком історичним.
Особливо цінний півострів «Круглий острів» з раритетною рослинністю центрального лісостепу, що збереглась на пагорбі в межах реліктової долини річки Супій.
Яготинський маєток Розумовського належав до найрозкішніших дворянських маєтків України.
Головний будинок маєтку спочатку стояв у Києві над Дніпром. В середині 90-х років 18 століття гетьмана повідомили, що в його будинку буде розміщена на тимчасовий відпочинок частина військ, які проходитимуть через Київ. Чванливий вельможа, не бажаючи бачити солдат у своїх покоях, дав розпорядження перенести будівлю до Яготина.
За одну ніч селяни-кріпаки з Пирятинського повіту розібрали маєток і на трьох тисячах підвід перевезли на нове місце. В Яготині, на березі річки Супій, Розумовський за планом архітектора Адама Менеласа спорудив розкішний палац з шістьма павільйонами, кожний з яких дорівнював цілому будинку, і різними службами. Навколо маєтку був посаджений сад в англійському стилі, побудовані теплиці і оранжереї з рідкісними коштовними рослинами, розведено виноградну лозу. Збудовано великі греблі на річці Супій, яка стала великим повноводним озером. Це все надало особливої краси гетьманському маєтку і природі Яготина.
Микола Гоголь неодноразово гостюючи в Яготині, як пригадувала Варвара Рєпніна, захоплювався його вербами, кленами, липами і пірамідальними тополями.
Потім маєток перейшов до сина Кирила- Олексія. А у 1820 році Олексій Розумовський подарував Яготинський маєток дочці Варварі, яка вийшла заміж за князя М. Репніна-Волконського. Тому маєток носить імя Розумовських- Рєпніних.
Імя Микола Рєпніна тісно повязано з історією Яготина. Рєпнін був віце-королем Саксонії, потім малоросійським генерал-губернатором.
Рєпніни були господарями Яготина до 1917 року.
Картинна галерея.
Одна з найкращих районних картинних галерей України. Розміщена в двоповерховому камяному ризаліті- залишку колишнього палацу Розумовських-Рєпніних в мальовничому парку на березі озера Супій.
Це була літня резиденція Рєпніних до 1917 року. В них тут містилася така колекція живопису, яка на той час вважалася однією з найкращих в Російській імперії. Під час революції все було знищено. Частину колекції гувернантка зуміла вивезти до Києва (тепер вона міститься в музеї Ханенків), решта за безцінь продана і розграбована, не залишилось нічого.
Вхід раніше був з іншого боку, з боку Супію, довжина цілого палацу була 128 метрів. Те що залишилось від нього- це 1/7 маєтку.
В цьому приміщенні був госпіталь, потім районна лікарня, потім квартири лікарів, а з 1983 року – Картинна Галерея.
Дубові сходи між поверхами збереглися ще з часів Розумовських-Рєпніних.
Тут широко представлене українське мистецтво- живопис, скульптура, графіка. В експозиції можна побачити полотна народних художників України.
Всі твори оригінальні.
Головною окрасою експозиції є твори народної, найвідомішої художниці України- Катерини Білокур. Неосвічена жінка-селянка шляхом вивчення природи на наполегливою працею самотужки навчилася малювати і вважається гордістю української художньої культури.
Представниця «наївного мистецтва».
Я вирішила перевірити в штучного інтелекту, кого він вважає найвідомішою художницею України. І дійсно, кілька разів чатGPT видавав інформацію про Катерину Білокур.
Народилася Катерина неподалік від Яготина, в селі Богданівка, де теж є її Меморіальний музей-садиба. Тут вона народилася і творила до кінця свого життя. Інтерєр музею відтворено у тому вигляді, який був за життя відомої художниці. Туди теж варто поїхати. Але повернемося до Галереї.
В стінах Галереї, в кімнаті на другому поверсі, ще коли тут була лікарня і Катерина Білокур тут лікувалася, закінчилося її життя. Саме тому роботи Катерини символічно розташовані на 2-му поверсі.
В Картинній Галереї представлено найбільш повне зібрання робіт Катерини Білокур (більше 70)- живопис, акварель, графіка, ескізи, етюди і незакінчені роботи.
За радянських часів, у Франції була Міжнародна виставка майстрів народної творчості. На ній в тому числі експонувалося 8 робіт Катерини Білокур. На цій виставці був присутній Пабло Пікассо, який побачивши роботи Білокур сказав: «Якби у нас була такого рівня художниця, ми би заставили про неї говорити весь світ», а роботи більш відомих майстрів оминув увагою.
Дехто, однак, каже що це легенда партійних діячів СРСР. Але версія офіційно визнана, вона мені подобається і я з нею дуже згідна. Нам дійсно є що показати світу, але ми це слабо вміємо.
Флігель Шевченка
Був частиною маєтку князя Миколи Рєпніна- його використовували як готель для його гостей. Саме тут зупинявся Тарас Шевченко під час перебування в Яготині у 1843, 1845 і 1859 роках. Під час перебування Шевченка в Яготині у флігелі збиралася місцева інтелігенція, щоб послухати твори Кобзаря. Флігель зазнав значних руйнувань під час Другої Світової війни. Відбудовою флігеля займався колишній директор Яготинського історичного музею Олександр Непорожній. Його задум втілили у 2003 році.
Експозиція музею відтворює інтерєр будинку періоду проживання Тараса Шевченка в ньому і розміщена в 5 залах.
У залі «Кабінет» експонується унікальна картина невідомого італійського художника «Сліпець з хлопчиком» з колекції князів Рєпніних, меблі з маєтку: стіл, крісло, стільці, деревяна лавка.
В залі «Опочивальня»- меблі та речі Рєпнінського маєтку: металеве розписане ліжко, комод, люстра, порцеляновий глечик, підсвічник.
В найбільшій залі «Вітальня», де молодий Тарас читав свою поему «Тризна» мешканцям та гостям маєтку- великий стіл, оригінальні стільці оздоблені порцеляною, піаніно.
На стінах- твори художників України і місцевих художників.
Коли я запитала директора музею, чи є звязки Шевченка з поляками і Польщею, вона відповіла: Шевченко засудив союз Хмельницького з Росією, бо мріяв більше про союз з поляками, про що й писав у віршах. Перше його кохання, за переказами, теж була полька.
В музеї є оригінальні речі, наприклад стіл, за яким працював Шевченко, крісло в якому сиділа Рєпніна і тримала дітей, яких малював Шевченко, ліжко, в якому він спав.
Шевченка і Рєпніну повязувала дружба, хоча відомо, що Рєпніна була закохана в Шевченка, а він трактував її з повагою, без романтичних почуттів.
Мені вдалося знайти невеличкий польський слід в музеї. Польське слово «люстро» в написі під дзеркалом. Поки що це найсхідніше в Україні польське слово, знайдене мною під час подорожей.
Музей етнографії
В колекції найбільше представлено вишиваних рушників майстринь Київщини та Яготинщини, які виділяються орнаментальними мотивами; сезонний одяг.
Музей етнографії розташований у колишньому приміщенні земської школи, яка споруджена в 1913 році, за третьою загальноосвітньою школою і памятником молодого Тараса Шевченка.
Експозиція Музею етнографії розміщена у 5-ти великих залах та 2-х коридорах, де експонуються колекції чоловічого і жіночого одягу, взуття, вишиванок, предметів побуту. В колекції найбільше представлено вишитих рушників майстринь Яготина та Яготинщини, кролевецьких тканих рушників, мануфактурних та сучасних, серед яких і аматорські роботи. Експонуються також речі домашнього вжитку, хатнє начиння, сучасні вироби декоративно-прикладного мистецтва, картини місцевих художників. Також представлені вовняні, домашні килими виготовлені на Київщині в ХІХ ст.
Окрасою експозиції є обладнання хати кінця XIХ – початку XX століття: піч, лава, піл, жердки, скриня, стіл, табуретки.
Відвідувачі мають змогу познайомитися з побутом та видами ремесел місцевого населення. Серед експонатів – знаряддя праці, які використовувались у землеробстві, бондарстві, скотарстві.
В музей ми пішли з моєю колегою, викладачем туризму в Київському Університеті Харчових Технологій, Тетяною Мірзодаєвою.
Тетяна- корінна яготинчанка, яка часто приїздить на свою малу батьківщину і сприяє розвитку місцевого туризму. Саме вона допомогла мені з організацією мого візиту в Яготині.
При вході до музею висіла меморіальна таблиця міністра енергетики СРСР Петра Непорожнього. Я зацікавилася його біографією. Вияснилося, що саме при Непорожньому в Україні розгорнулося спорудження найбільших теплових електростанцій, оснащених турбогенераторами, що не мали аналогів у світі.
Серед них Ладижинська, Слов’янська, Придніпровська, Криворізька, Вуглегірська і інші електростанції. Була успішно здійснена програма будівництва атомних електростанцій в Україні, таких як Рівненська, Запорізька. Швидкими темпами споруджуються каскад гідроелектростанцій на Дніпрі. Серед них вперше в світовій практиці здійснений пуск капсульних гідрогенераторів на Київській ГЕС і проведена реконструкція зі збільшенням потужності ДніпроГЕС, флагмана гідроенергетики України.
Інтенсивно велося електромережеве будівництво. Створювалися лінії електропередачі на високу і надвисоку напругу, що об’єднували енергосистеми України і Росії з іншими країнами. Створена Єдина енергосистема України дозволила здійснити паралельну роботу з європейськими енергосистемами. В звязку з війною і обстрілами енергосистеми України росіянами, відключеннями світла, ця тема актуальніша, ніж раніше. Можливо, до війни я б не звернула уваги на цю дошку.
Народився в Яготині. Його погруддя стоїть в парку.
Цікаво, що його однофамілець, Олександр Непорожній, теж є видатною постаттю Яготина. Адже без нього не було б зараз що дивитися в Яготині, завдяки його зусиллям були створені і наповнені всі музеї міста.
Історико-краєзнавчий музей знаходиться в історичній будівлі, в гуральні князів Рєпніних. Будівля дуже симпатична, біла з бордовими різьбленими вікнами.
Квиток в музей коштує 80 грн, фото 50. На жаль, місцеві працівники некомпетентні, не сприяють збільшенню туристичного потоку, нападають на туристів, щоб не робили фото. Не дивно, що хороші працівники звідси звільняються. Але це загальна проблема багатьох музеїв, на маленьку зарплату молодь йти не хоче, а ті, куди нема де діватися, часто не зацікавлені у відвідуваності музеїв.
В усіх музеях міста діє зручна форма онлайн оплати. Можна відсканувати Q код рахунку банку і оплатити картою.
Троїцький собор з дзвіницею були збудовані протягом 1795-1800 років. Замовником був власник містечка Кирило Розумовський, збудували його за його власні кошти. Собор належав до рідкісного типу великих ротондальних храмів, діаметр якого становив понад 25 метрів. В 1936 році собор і дзвіницю зруйнувала радянська влада.
Троїцький собор згадував Тарас Шевченка у своїх творах «Близнюки» та «Щоденник». Милуючись нею, казав, що кращої і в самому Єрусалимі нема.
Зараз собор відбудований, але незавершений.
Якщо у вас буде час і ви захочете відвідати ще щось цікаве неподалік Яготина, то це може бути згадана вище Богданівка з музеєм Білокур, а також археологічний музей у Добраничівці.
Розташована вона за 30 км від Яготина і це одне з найдавніших жител людини на території Європи. В цьому місці знайшли будівлі людей, що жили тут 15 тисяч років тому. Знайшли 4 житла: 3 перевезли в музеї, 4-те накрили дахом в первинному вигляді. Перші кістки мамонта знайшли місцеві, які набирали глину біля річки в 1952 році.
Автор і редакція- Лєна Семенова
