Talne to dawne centrum rejonowe, obecnie siedziba wspólnoty terytorialnej (OTG) w rejonie Zwinogrodzkim. Znajduje się na Czerkaszczyźnie, praktycznie w centrum Ukrainy. Najbliżej można tam dojechać z Humania. Odległość do centrum obwodowego, miasta Czerkasy, wynosi 140 km.
Najstarszym budynkiem w Talnem jest rzymsko-katolicki kościół św. Anny, zbudowany najprawdopodobniej w 1702 roku. Fundatorem budowy był Potocki.
Po przejęciu władzy przez komunistów kościół został odebrany wiernym. Początkowo stał pusty, później urządzono w nim magazyn nawozów sztucznych. Po wojnie przez prawie 30 lat znajdowała się tam stacja wylęgowa, a później przez około dekadę – drukarnia gazety rejonowej. Na prośbę wiernych w 1992 roku kościół został zwrócony społeczności katolickiej. W niedziele odprawiane są msze święte, na które przyjeżdża ksiądz.
Najbardziej znanym zabytkiem Talnego jest jednak pałac Szuwałowów.
Został zbudowany w latach 1902–1907 według projektu duńskiego architekta Andreasa Clemmensena, pod nadzorem jego asystenta. Pałac reprezentuje unikalny styl Clemmensena, oparty na duńskich narodowych tradycjach architektonicznych. Clemmensen zaprojektował w ciągu swojego życia 32 obiekty, z czego 30 w Danii, głównie w Kopenhadze i okolicach, oraz 2 w Tałnem.
Pałac w Talnem jest więc unikatowy i jedyny w swoim rodzaju na terenie Ukrainy.
W czasach sowieckich budynek ten nazywano „zamkiem myśliwskim”, co było niezgodne z rzeczywistością. Ten narracyjny sowiecki mit został skorygowany przez współczesnych restauratorów.
Rzemieślnicy, którzy budowali pałac na początku XX wieku, pochodzili z różnych regionów, m.in. z guberni kurskiej i riazańskiej. Ukraińscy kamieniarze wznosili mury pałacu. Kamieniarz Slam z Humania wykonywał wszystkie prace z piaskowca jampolskiego (Jampol na Winniczyźnie), dostarczanego do Talnego koleją. Dach został pokryty holenderską ceramiczną dachówką z czarną glazurą, która zmieniała kolor w zależności od kąta padania światła – od czarnego, przez brązowy, po buraczany. Dach lśnił w słońcu, przez co przyjezdni bez trudu rozpoznawali pałac z daleka.
Sam pałac był skromny, bez bogatych zdobień typowych dla tego typu budowli. Wnętrza natomiast były wyposażone w luksusowe meble, które w 1908 roku przewieziono do Petersburga, do tamtejszego pałacu Szuwałowów-Naryszkinów. Obecnie znajdują się one w różnych kolekcjach muzealnych w Rosji.
Pod obecnym pałacem, na głębokości 15 cm, znajdują się fundamenty starszego, znacznie większego drewnianego pałacu o wymiarach 112 x 98 metrów. Starszy pałac spłonął, a na jego miejscu wzniesiono nowy. Mimo to właściciele nigdy na stałe w nim nie zamieszkali. Hrabina jedynie sporadycznie odwiedzała Talne, przebywając głównie w Petersburgu.
Pałac przechodził kolejno w ręce różnych właścicieli – Naryszkinów, Potockich, Szuwałowów – którzy, mimo że żyli w różnych miejscach, zostali pochowani na cmentarzu w Talnem. Wśród nich byli m.in. fundator projektu pałacu Paweł Pietrowicz Szuwałow, jego ojciec Piotr Pawłowicz Szuwałow, matka Zofia Lwowna Szuwałowa, wnuczka Zofii Potockiej, oraz Olga Stanisławowna Naryszkina z domu Potocka. Przed pałacem umieszczone symboliczne groby Szuwałowów.
Wielu zna park „Sofijówkę” w Humaniu i Zofię Potocką, ale niewielu wie, że została pochowana właśnie w Talnem.
Wszyscy właściciele pałacu wnieśli znaczący wkład w rozwój miasta: Szuwałowowie zbudowali linię kolejową, wspierali edukację i kulturę, pomagali ubogim; Potoccy opiekowali się Talnem jako całością.
Przed rozpoczęciem prac renowacyjnych przez Anatolija Izotowa pałac stał opuszczony i stopniowo popadał w ruinę. Izotow, architekt, restaurator i obecny kierownik kompleksu pałacowego, poświęca lata na jego odbudowę i organizowanie wycieczek.
Obecnie działa komunalne przedsiębiorstwo „Talnowski Kompleks Pałacowo-Parkowy Szuwałowów”. W ramach finansowania pokrywane są wynagrodzenia oraz koszty materiałów. Pracownicy zakupili drewniane słupki, aby ogrodzić pałac i zapobiec parkowaniu samochodów na trawnikach.
Wszystkie pozostałe środki na renowację i utrzymanie pałacu zespół zdobywa lub zarabia samodzielnie: poprzez sprzedaż pamiątek, organizację wycieczek, darowizny oraz prezenty, takie jak zabytkowe meble.
Podczas prac konserwacyjnych i ziemnych często odnajduje się historyczne przedmioty: elementy dekoracyjne, ceramikę, naczynia czy buteleczki.
W przyszłości planowany jest kompleksowy remont terenu wokół pałacu, co stworzy okazję do odkrycia jeszcze większej liczby artefaktów i poznania nowych faktów o historii obiektu.
Podczas Turystycznego Forum w Humaniu miałam okazję uczestniczyć w wycieczce po pałacu oraz w programie muzycznym. Pan Anatolij oprowadził nas po wnętrzach pałacu i pozwolił wejść na pierwsze piętro, choć w ograniczonej liczbie – po cztery osoby jednocześnie. Weszliśmy przez wejście gościnne, które obecnie pełni funkcję reprezentacyjną. Dawne główne wejście znajdowało się po drugiej stronie budynku. Pierwsze piętro jest obecnie w złym stanie technicznym, remontowane i niedostępne dla turystów.
Podczas wycieczki dowiedzieliśmy się wielu ciekawostek o historii pałacu oraz szczegółów dotyczących jego renowacji.
Krótka historia pałacu:
W latach 20. XX wieku działało tu seminarium nauczycielskie.
Przed II wojną światową znajdował się w nim technikum rolnicze, podczas wojny – szpital dla niemieckich pilotów.
Po wojnie ponownie technikum, później muzeum rolnictwa.
Następnie budynek popadał w ruinę, aż opiekę nad nim przejął zespół Anatolija Izotowa.
Choć pałac zachował wiele oryginalnych elementów, niektóre dodatki pochodzą z czasów radzieckich, takie jak marmur na podłodze, schody czy stopnie.
Obecnie pałac nie ma ogrzewania, jednak prace nad jego systemem są w toku i wkrótce mają zostać zakończone.
W dużej sali można zobaczyć portret Clemmensena oraz historyczne eksponaty, takie jak kredens, autentyczne cegły z różnych okolicznych miejscowości, młynek do kawy czy pianino. Na pianinie zagrał dla nas pan Anatolij, co pozwoliło nam poczuć atmosferę sprzed dwóch wieków i wyobrazić sobie, jak wyglądało życie w pałacu w tamtych czasach.
Pan Anatolij zaprosił nas na muzyczny wieczór, który odbywa się tu regularnie – najbliższy miał miejsce 19 sierpnia. Celem zespołu Anatolija Izotowa jest przywrócenie pałacu do stanu z czasów Szuwałowów oraz tchnienie w niego życia. Planuje się organizację wystaw, wieczorów muzycznych oraz innych wydarzeń kulturalnych.
Ich wysiłki przynoszą efekty, choć pracy nad renowacją jest jeszcze bardzo dużo.
Warto śledzić działalność zespołu na Facebooku w grupie „Tałnowski Kompleks Pałacowo-Parkowy Szuwałowów”, do której dołączenia gorąco zachęca pan Anatolij.
Oto link: https://www.facebook.com/groups/787845505702345
Nasza podróż do Tałnego zakończyła się obiadem w kawiarni „Majątek”. Nazwa ta nie jest przypadkowa – dawniej był to dom zarządcy majątku, również zaprojektowany przez Clemmensena. Na szczęście, podobnie jak pałac, budynek ten przetrwał do dziś.
Autor i redakcja- Lena Semenowa
Палац Шувалових в Тальному на Черкащині планує проводити музичні вечори
Тальне- колишній районний центр, тепер центр територіальної громади в Звенигородському районі. Розташоване на Черкащині, практично в центрі України. Доїхати найближче можна з Умані. До обласного центра Черкас 144 км.
Найстаріша будівля Тального – католицький храм святої Анни, побудований в 1702 році. Фундатор будови – Потоцький.
З приходом комуністичної влади храм був відібраний. Спочатку храм пустував, потім у храмі зробили склад міндобрив.
Після війни в стінах храму майже 30 років була інкубаторна станція, а згодом ще з десяток років – друкарня районної газети.
На прохання прихожан у 1992 році храм було повернуто віруючим.
В неділю йде служба, приїжджає ксьондз.
Найвизначнішою ж памяткою Тального є його палац Шувалових.
Зведено палац в 1902-1907 роках за проектом данського архітектора Андреаса Клеменсона і під керівництвом його помічника. Це палацовий стиль, власний стиль Клеменсона, в основу якого покладені данські національні архітектурні традиції. Клеменсон запроєктував за ціле своє життя 32 об’єкти, з них 30 в рідній Данії, для Копенгагена і околиць і 2 в Тальному.
Тобто палац унікальний і єдиний в такому стилі в Україні.
За радянських часів його назвали мисливським замком, що не відповідає дійсності. Цей радянський наратив був змінений сучасними реставраторами.
Майстри, які будували палац на початку 20 століття, були абсолютно з різних регіонів: Курськ, Рязанська губернія. З України були майстри каменярі, які вимуровували стіни палацу.
Каменотес Слам, що проживав в Умані і був запрошений до Тального, робив всі каменотесні роботи з ямпільського піщаника (Ямпіль на Вінничині). Піщаники привозили до Тального залізницею. Майстри покривали дах голандською керамічною черепицею, вкритою чорним шклом. Залежно від кута сонця вона змінювала колір протягом дня від чорного, коричневого і бурякового. Тому всі, хто вїжджав в Тальне, точно знали де палац, бо він блищав. Над деревами стояв вогонь черепиці. Сам палац дуже скромний, не був особливо оздоблений, як більшість палаців. Але меблі були шикарні, порівняно з відносно простими стінами. На жаль, всі меблі в 1908 році перевезли до Петербургу, до тамтешнього палацу Шувалових-Наришкіних. На даний час вони знаходяться в різних музейних збірках Росії.
Те, що ми бачимо- найостанніший палац на цій території, але на глибині 15 см від поверхні є фундаменти старішого палацу, набагато більшого за розміром. Він перетинає старий під кутом 45 градусів.
Новий палац має 63 метри, а старий дерев’яний палац був літерою П і мав аж 112 на 98 метрів, тобто був дуже великий. Старий палац згорів, на його місці збудували новий. Коли ще був старий палац, то власники сюди приїжджали як до своєї заміської резиденції. Сьогоднішній палац так і не прийняв своїх власників. Сама графиня тут дуже рідко була. До революції вона жила в Петербурзі.
Потім маєток переходить до Долгорукових, до сестри Павла Петровича, який замовляв проект цього палацу. В палаці проживали тільки доглядач палацу, деякий час економка і топник, який опалював на зиму палац.
Передбачалося доглядати за всіма приміщеннями. Тут мали жити граф, графиня. Дитячих кімнат тут не було, бо в них не було дітей, мабуть і не планували. Було 3 кімнати для лакеїв, одна кімната покоївки, економки і гостьові кімнати 2-го поверху. Тобто передбачалося основних 6 осіб, які мали жити в цьому палаці.
Тут не було ані балів, ані концертів.
Усі власники- Наришкіни, Потоцькі, Шувалови, хоча жили по різних місцях, поховані у Тальному. Замовник палацу, Павло Петрович Шувалов, його батько- Петро Павлович Шувалов, його мати Софія Львівна Шувалова, онучка Софії Потоцької і Ольга Станіславівна Наришкіна, уроджена Потоцька.
Багато хто знає парк Софіївку в Умані і Софію Потоцьку, але мало хто знає, що вона перепохована в Тальному.
Всі власники дуже багато зробили для Тального. Шувалови проклали залізницю, займалися освітою, культурою, допомагали бідним, Потоцькі загалом опікувалися містом.
Перед тим, як за палац взявся Анатолій Ізотов, він стояв пусткою і поволі руйнувався. Анатолій Ізотов- керівник палацового комплексу, архітектор і реставратор, який живе палацом, реставрує його і проводить екскурсії.
На даний час створено комунальне підприємство Тальнівський палацо-парковий комплекс Шувалових. В рамках фінансування оплачується лише зарплати, закладені кошти на матеріали. Працівники купили деревяні стовпчики, щоб огородити палац і перешкодити паркуванню машин на газонах.
Всі інші кошти шукають або заробляють: продаж сувенірів, екскурсії, донати, подарунки у вигляді старовинних меблів.
Під час консерваційних і земляних робіт часто знаходять старі обєкти: елементи декору, кераміку, посуд, пляшечки.
В майбутньому планують благоустрій території і в рамках нього буде можливість знайти ще більше артефактів і дізнатися більше про палац.
План команди Анатолія Ізотова- відновити палац до стану, який був при Шувалових і вдихнути в нього життя. Організовувати виставки, музичні вечори. На екскурсію і музичну програму мені вдалося попасти в рамках Туристичного форуму в Умані.
Анатолій провів нам екскурсію всередині палацу і навіть пустив на 2 поверх (але по 4 осіб за раз). Завів нас через гостьовий вхід, який зараз виступає як парадний. Парадний вхід раніше був з іншого боку. Другий поверх є аварійним, ремонтується і не є доступний для туристів. Під час екскурсії він розказав нам багато нюансів палацу, деталі реставрації.
Коротка історія палацу: в 20ті роки XX століття тут була вчительська семінарія, до 2 світової війни- сільськогосподарський технікум, під час 2 світової шпиталь для німецьких пілотів, після війни знов технікум, музей хліборобства, потім розруха і прийшла команда Ізотова.
Хоча оригінального в палаці дуже багато, є елементи радянські, наприклад мармур, сходинки і підсходинки.
Опалення зараз в палаці нема. Але ремонт системи опалення триває і скоро буде готовий до запуску.
В великій залі висить портрет Клеменсона, експоновані історичні предмети: буфет, автентична цегла різних фірм з сусідніх населених пунктів, кавомолка, піаніно. На піаніно нам заграв пан Анатолій. Чудово було поринути на два століття назад і уявити, як могло тут все бути. Запросив Анатолій нас на 19 серпня на музичний вечір, які тут періодично відбуваються.
В рамках роботи команда активістів палацу хоче вдихнути в нього те повітря мистецького простору, який він так і не отримав , але для чого призначався.
Їм це вдається, хоча роботи з реставрації ще дуже багато.
В групі фейсбук «Тальнівський палацово-парковий комплекс Шувалових», приєднатися до якої активно запрошує пан Анатолій, можна слідкувати за новинами комплексу.
Лінк на групу: https://www.facebook.com/groups/787845505702345
Закінчили ми нашу мандрівку Тальним на обіді в кафе «Маєток». Називається він так не просто так. Колись це був будинок керуючого маєтком, запроєктований тим же Клеменсоном. На щастя зберігся, як і палац.
Автор і редакція- Лєна Семенова
