Miasto Perejasław (od 1943 roku – Perejasław-Chmielnicki) – jedno z najstarszych miast Ukrainy, które niedawno obchodziło 1110-lecie pierwszej wzmianki w źródłach pisanych.
Według kronik Perejasław był trzecim najważniejszym (po Kijowie i Czernihowie) miastem Rusi Kijowskiej. Istniejące źródła pozwalają przyjąć za rzeczywistą datę założenia Perejasławia Ruskiego lata 992–993. Wówczas wielki książę kijowski Włodzimierz Światosławowicz założył to miasto w miejscu dotąd niezabudowanym, na brodzie przez rzekę Trubież. Nowe miasto otrzymało nazwę na cześć drugiej stolicy Pierwszego Carstwa Bułgarskiego – Presławia Wielkiego, zdobytego niegdyś przez ojca Włodzimierza, księcia Światosława Chrobrego.
Obecnie Perejasław to niewielkie miasto liczące około 26 tysięcy mieszkańców. Według miejscowych, miasto stopniowo przekształca się w dużą wieś, zwłaszcza po reformie administracyjnej i połączeniu rejonów. Dawniej Perejasław był centrum rejonu, teraz jest jednym z miast rejonu boryspolskiego.
W odległości 30–40 minut od Perejasławia znajduje się międzynarodowe lotnisko Boryspol, więc po wznowieniu połączeń lotniczych będzie bardzo łatwo dotrzeć tutaj z każdego kraju.
Z Kijowa do Perejasławia można dojechać bardzo łatwo. Z metra Czernihowska kursują marszrutki, którymi do centrum miasta dojedziemy w około 1,5 godziny. Cena biletu to 120 hrywien (około 12 zł).
Kiedy poprosiłam kierowcę o zatrzymanie się w Perejasławiu przy muzeum, zapytał: Przy którym muzeum mam się zatrzymać? Mamy ich tutaj wiele.
Rzeczywiście, Perejasław słynie z muzeów – jest ich tutaj 23. Miasto ma nawet tytuł „Miasta muzeów”. W Ukrainie nie ma innego tak wyjątkowego miejsca, gdzie na około 1000 mieszkańców przypada jedno muzeum.
Szczerze mówiąc, długo wybierałam moment, żeby odwiedzić Perejasław. Na jeden dzień nie było sensu tu jechać, a na 3–4 dni, żeby choć pobieżnie zobaczyć wszystkie muzea, to już wycieczka, którą trzeba wcześniej zaplanować.
I oto w końcu nadszedł ten moment. Zatrzymałam się w hotelu „Pektoral” w samym centrum miasta, obok jego perły – Soboru Wniebowstąpienia Pańskiego z 1700 roku i jego dzwonnicy.
Początkowo zarezerwowałam inny hotel dostępny na Booking.com, ale po przyjeździe okazało się, że znajduje się daleko, a spacer w deszczu byłby niewygodny. Miejscowi polecili mi hotel „Pektoral”, więc zdecydowałam się na zmianę. Tego hotelu nie znajdziecie na Booking.com, więc jeśli będziecie chcieli się tam zatrzymać, mogę podzielić się jego aktualnymi kontaktami na zdjęciu. Pozostałe hotele dostępne na Booking.com znajdują się poza miastem, przy drogach obwodowych, co nie jest dobrą opcją dla podróżnych bez samochodu.
Cena pokoju ze śniadaniem wynosiła około 1000 hrywien (około 100 zł). Były też tańsze pokoje, ale w tym czasie były zajęte.
Na parterze hotelu znajduje się kawiarnia, gdzie podają śniadania, a także można tam zjeść obiad i kolację. Jest to wygodne, bo nie trzeba daleko chodzić. Jedzenie było smaczne.
W odległości 3 minut spacerem od hotelu znajduje się również restauracja „Euforia”. Uważam, że to jedyna przyzwoita restauracja w mieście z normalnymi cenami i dużym wyborem dań. Inne lokale gastronomiczne są, ale albo są niewygodnie położone, albo zamknięte, albo mają ograniczone menu.
Moim zdaniem, 3–4 dni to minimum, aby obejść wszystkie muzea z krótkim zwiedzaniem. Jeśli chcecie zwiedzić wszystkie 23 muzea dokładnie, poczytać opisy i pospacerować bez pośpiechu po skansenie, potrzeba co najmniej 2–3 tygodni, a może nawet miesiąca. Bez przesady. Chociaż niektóre muzea w skansenie są małe, monotematyczne i blisko siebie, więc na jeden muzeum może nie być potrzeby całego dnia. W dodatku niektóre muzea są zamknięte, takie jak Muzeum Archeologiczne czy Dioramy. W październiku 2024 roku czynnych było 17 z 23 muzeów.
Mniej niż tydzień to zdecydowanie za mało, aby wizyta nie zamieniła się w wyścig od muzeum do muzeum „dla odhaczenia”. Jeśli macie tylko jeden dzień i zastanawiacie się, jak go spędzić, lepiej odwiedźcie inne miasta, a na Perejasław znajdźcie więcej czasu innym razem.
Skoro jesteśmy już na centralnym placu Perejasławia i zatrzymaliśmy się w hotelu „Pektoral”, zwróćmy uwagę na rozebrany pomnik, po którym pozostał jedynie postument – znajduje się on dokładnie naprzeciwko hotelu. Często gromadzą się wokół niego grupy nastolatków.
To słynny pomnik postawiony w 1954 roku z okazji 300-lecia „zjednoczenia z Rosją”. Na pustym dziś postumencie aż do 2022 roku znajdowały się dwie kobiety w strojach narodowych. Jedna – Ukraina z Konstytucją USRR, druga – Rosja, która jedną ręką trzymała ją za ramię, a drugą wskazywała drogę ku „świetlanej przyszłości”.
Napis „Na zawsze razem, na zawsze z narodem rosyjskim” usunięto z pomnika już po rozpoczęciu wojny w 2014 roku. Potem oczy Rosji zasłaniano czarną wstążką, a czasem całą figurę przykrywano materiałem. Po inwazji na pełną skalę z tej „przyjaźni narodów” pozostał jedynie postument. Latem 2022 roku pomnik został zdemontowany.
Wszyscy pamiętamy niedawną wypowiedź prezydenta Polski Andrzeja Dudy skierowaną do Wołodymyra Zełenskiego na temat Rady Perejasławskiej:
„Wołodymyrze, patrząc na naszą historię i na to, jak te drogi kiedyś się rozeszły, proszę cię – kiedy pokonacie Rosję, kiedy Rosjanie przyjdą tu na kolanach podpisać pokój, weź zaciągnij ich do Perejasławia. Niech podpiszą tam pokój, niech przekreślą wszystkie lata sowieckiego i rosyjskiego wpływu, a także tej niewoli od czasów carskich aż do niedawna, przed którą obecnie znów się bronicie.”
O Radzie Perejasławskiej rozmawiałam szczegółowo z miejscowym historykiem, doktorem nauk i starszym pracownikiem naukowym rezerwatu „Perejasław”, Anatolijem Iwanenko, który wcześniej pracował w Instytucie Pamięci Narodowej. Spotkaliśmy się przy drugim pomniku na ten sam temat, w miejscu, gdzie odbyła się Rada Perejasławska – na historycznym placu Kniażyj Dwir (Książęcy Dwór).
Pomnik ten jeszcze nie został zdemontowany, w przeciwieństwie do poprzedniego, więc jest to ostatnia okazja, by na niego spojrzeć.
Naprzeciwko niemu jest postument bez pomnika, na nim kiedyś też był napis „Na zawsze razem”. Już nie ma.
„Historiografia Związku Radzieckiego przedstawiała Radę Perejasławską jako „ogólnonarodowe” i wiekopomne wydarzenie, które „zjednoczyło bratnie narody”. Nic takiego jednak nie miało miejsca” – zaczął swoją opowieść pan Anatolij.
Rosjanie chcieli, aby rada odbyła się w Kijowie, w Soborze Sofijskim, ale Chmielnicki dyplomatycznie przeniósł ją do Perejasławia. Powodów było wiele: miasto było duże, miało historyczne znaczenie, a w tamtym czasie było jedną z rezydencji Chmielnickiego. Ponadto jego pierwsza żona pochodziła z Perejasławia, co wywoływało osobistą sympatię do tego miejsca. Nie wszyscy jednak byli zachwyceni planowanym sojuszem. W opozycji było prawosławne duchowieństwo kijowskie, Sicz Zaporoska i znani dowódcy, tacy jak Sirko czy Bohun. Dlatego, aby uniknąć incydentów, Chmielnicki nie chciał organizować rady w Kijowie.
Rada nie była ogólnoukraińska – to fałsz. Obecni byli przedstawiciele pułków, więc była to w istocie rada kozacka, lokalna i kameralna.
Istotne jest to, że była to jedynie deklaracja ustna, bez podpisania jakichkolwiek dokumentów. W rzeczywistości nie była ona nawet legitymizowana, bo nie została zatwierdzona przez Radę Generalną. Dla Chmielnickiego był to tymczasowy sojusz wojskowy w walce z Rzecząpospolitą, a nie „na zawsze razem”, jak twierdziła sowiecka propaganda.
Na placu za nami znajduje się Sobór Zaśnięcia Matki Bożej – świątynia zbudowana w 1896 roku. Znajduje się ona dokładnie w miejscu, gdzie w poprzednim, pierwszym soborze Zaśnięcia odbyła się przysięga wobec cara moskiewskiego. Pierwszy sobór spłonął, a na jego miejscu zbudowano dużą drewnianą świątynię z dziewięcioma bizantyjskimi kopułami. Obecny, trzeci, sobór powstał w 1896 roku według projektu znanego architekta Włodzimierza Nikołajewa.
Świątynia została zbudowana w popularnym wówczas „stylu ceglanym”. Fasady zawierają elementy dekoracyjne charakterystyczne dla architektury romańskiej, gotyckiej i bizantyjskiej. Wnętrze zdobią historyczne ikony i freski.
Bardziej wymownym świadectwem przeszłości i teraźniejszości jest widok nieco dalej – ogromna niedokończona budowla, którą łatwo pomylić z cerkwią. To ruiny Muzeum Przyjaźni Rosyjsko-Ukraińskiej.
„Ogłoszono jego budowę w 1979 roku podczas obchodów 325-lecia tak zwanego „zjednoczenia” – wspomina historyk Ołeksandr Kołybenko. – Wykopano fundament, ale budowa z jakiegoś powodu nigdy nie została ukończona. Pod koniec lat 80. prace prawie ustały.
Przyjeżdżał tu kiedyś ambasador Rosji w Ukrainie Czernomyrdin i obiecał, że Rosja sfinansuje dokończenie budowy. Ale i to nie miało miejsca.
Przed różnymi wyborami w Ukrainie również przyznawano znaczne środki, ale wszystko kończyło się, jak zwykle, instalacją nowego ogrodzenia. Teraz nawet ogrodzenia nie ma.
Zagraniczni historycy, którzy odwiedzali Perejasław, widząc te ruiny, reagowali słowami: „Oto właśnie tak wygląda przyjaźń rosyjsko-ukraińska”.
Szczegółowe wywiady z lokalnymi historykami Anatolijem Iwanenko i Ołeksandrem Kołybenką dla gazety „Ukraińska Prawda” o Radzie Perejasławskiej, które osobiście mi polecili, można przeczytać tutaj:
https://www.pravda.com.ua/articles/2023/12/1/7431140
Wśród miejskich pomników, które warto zobaczyć, znajdują się te poświęcone kluczowym wydarzeniom w historii Ukrainy i miasta. Wszystkie są usytuowane w centralnej części miasta przy ulicy Bohdana Chmielnickiego.
Pomnik Bohdana Chmielnickiego znajduje się nad brzegiem rzeki Trubież, za budynkiem rady miejskiej. A dokładniej – samego pomnika już nie ma, pozostał jedynie postument. Okazało się, że przyczyną jest wandalizm – brązowy pomnik Chmielnickiego został skradziony.
Pomnik ku czci pierwszej kronikarskiej wzmianki o nazwie „Ukraina”
Pomnik pojawił się w Perejasławiu w 2000 roku. Kijowska kronika z 1187 roku wspomina: „I płakali po nim wszyscy mieszkańcy Perejasławia… Za nim UKRAINA mocno żałowała”. Jest to pierwsza znana wzmianka o terminie „Ukraina”, wyrażająca głęboki żal narodu po śmierci księcia perejasławskiego Włodzimierza Glebowicza w bitwie z Połowcami.
Od XIV wieku termin „Ukraina” był używany w znaczeniu „kraj zamieszkały przez Ukraińców”, czyli jako nazwa etnicznej ziemi narodu ukraińskiego. Pod koniec XVI wieku termin ten pojawił się na mapach zachodnioeuropejskich.
Tablica pamiątkowa na 1100-lecie pierwszej kronikarskiej wzmianki o Perejasławiu
Pomnik został odsłonięty w 2007 roku z okazji 1100-lecia Perejasławia. Miasto jest wspomniane w kronikach z 907 roku pod nazwą „Perejasławl”. W czasach Rusi Kijowskiej często dochodziło do najazdów koczowników ze stepów. Włodzimierz Wielki założył tu dużą twierdzę, aby chronić południowe granice Rusi przed koczownikami.
Pomnik śpiewaka Bojana
Pomnik staroruskiego śpiewaka pojawił się w Perejasławiu w 1989 roku, obok budynku Muzeum Kobziarstwa.
Zdaniem wielu badaczy Bojan był nadwornym śpiewakiem książęcym, prototypem kobziarza, który żył na przełomie XI i XII wieku i był związany z książętami czernihowsko-tmutorokańskimi. Tę hipotezę oparto na wzmiance w „Słowie o wyprawie Igora”, gdzie wymieniono imiona książąt, którym Bojan składał swoje pieśni pochwalne.
Muzea w Perejasławiu
1. Muzeum Skoworody
2. Muzeum Bitwy o Dniepr
3. Muzeum Testamentu Szewczenki
4. Muzeum Kobziarstwa
5. Muzeum Archeologiczne
6. Muzeum Architekta Zabołotnego
Część muzeów jest zamknięta – niektóre z powodów ideologicznych, inne z powodu remontów. Dlatego przed wizytą warto sprawdzić aktualną sytuację. Harmonogram można znaleźć na stronie Narodowego Rezerwatu Historyczno-Etnograficznego „Perejasław”:
https://www.niez.com.ua/vidviduvach/working-h-2.html
Muzea Archeologiczne i Zabołotnego były zamknięte w czasie mojej wizyty, więc ich nie opisuję. Prywatnie oprowadzono mnie po Muzeum Bitwy o Dniepr, mimo że jest zamknięte dla odwiedzających. Opiszę je w osobnym artykule.
Muzeum Testamentu
Muzeum znajduje się w domu lekarza i przyjaciela Tarasa Szewczenki – Andrija Kozaczkowskiego, wybudowanym w 1820 roku. Szewczenko odwiedził to miejsce czterokrotnie.
Nie jest pewne, czy Kozaczkowski miał polskie korzenie, choć jest to możliwe ze względu na jego nazwisko. To właśnie tutaj Szewczenko napisał swój słynny Testament, zawierający słowa:
Kiedy umrę to na wzgórzu
Wznieście mi mogiłę,
Pośród stepu szerokiego
Ukrainy miłej.
Aby łany rozłożyste
I brzeg Dniepru stromy
Można było widzieć, słyszeć
Jego grzmiące gromy.
Szewczenko napisał Testament w 1845 roku, w jednym z pokoi domu, który dziś można zobaczyć w muzeum niemal w niezmienionym stanie. Powstał on w szczególnych okolicznościach – artysta ciężko zachorował i zaczął majaczyć z powodu wysokiej gorączki. Przywieziono go tutaj na leczenie, po czym jego stan się poprawił, a wkrótce napisał swoje dzieło. Wszystko układa się w logiczną całość.
Eksponaty muzeum są autentyczne i pochodzą z XIX wieku. Aby zachować dom w oryginalnym stanie, w muzeum nie ma nawet wewnętrznych toalet. Przed wojną budynek miał jedno piętro, lecz górna część została zniszczona przez pocisk i po wojnie nie zdecydowano się jej odbudować.
W muzeum znajdują się również sale poświęcone historycznemu Perejasławowi, jednak obecnie są one zamknięte z powodu wojny.
Muzeum posiada wiele wydań Kobziarza, w tym w języku polskim. Jeden z egzemplarzy został przepisany ręcznie, co świadczy o niezwykłej popularności tego dzieła – ludzie sami kopiowali je, by je posiadać.
Szewczenko szkicował perejasławskie zabytki. Zachowały się takie rysunki, jak: „Monaster Wniebowstąpienia”, „Cerkiew Michałowska”, „Sobór Pokrowski”, „Andrusze”, „W Wjunyszczy”, „Kamienny krzyż św. Borysa”.
Przed domem Kozaczkowskiego zachowała się akacja, którą posadził on wspólnie z Szewczenką.
Muzeum Kobziarstwa
Jest to jedyne na świecie muzeum poświęcone kobziarstwu, które działa od 1989 roku.
Tradycja kobziarstwa istnieje w Ukrainie od czasów Rusi Kijowskiej i nie ma odpowiednika nigdzie indziej na świecie. Co ciekawe, kobziarzami – ludowymi śpiewakami i muzykami – mogli być wyłącznie niewidomi mężczyźni. Widzący mężczyźni i kobiety nie mieli prawa praktykować tej sztuki. Tradycja ta była przekazywana z pokolenia na pokolenie.
W muzeum znajduje się 60 instrumentów muzycznych, z czego tylko 5 to instrumenty używane przez kobziarzy. Większość to bandury, ale są także kobzy, torbany, liry, lutnie i gęśle.
Można tu zobaczyć zrekonstruowaną jedną z najstarszych bandur oraz torban z końca XVIII wieku autorstwa nieznanego warszawskiego mistrza, który należał do J. Puchalskiego. Jednak z powodu jego wysokiej wartości oraz trwającej wojny, instrument ten jest przechowywany w bezpiecznym miejscu.
Niektóre instrumenty zakupiono specjalnie po to, by odwiedzający mogli na nich zagrać i zrobić sobie zdjęcia.
O pozostałych muzeach Perejasławia, szczególnie tych znajdujących się na terenie skansenu, przeczytacie w kolejnych dwóch artykułach.
Autor i redakcja- Lena Semenowa
Wersja ukraińska
Переяслав- місто музеїв, Переяславської Ради і першої писемної згадки про назву „Україна”
Місто Переяслав ( з 1943 року – Переяслав- Хмельницький)- одне з найдавніших міст України, яке нещодавно відзначило 1110-літній ювілей з часу першої згадки у письмових джерелах.
За свідченням літописів Переяслав був третім за своїм значенням (після Києва і Чернігова) містом Київської Русі. Наявні джерела дозволяють визнати реальною датою заснування Переяславля Руського 992/993 рік. Тоді великий київський князь Володимир Святославович заснував його на незабудованому до цього місті, на броді через річку Трубіж. Нове місто отримало назву на честь другої столиці Першого Болгарського царства Преслава Великого, захопленого у свій час батьком Володимира, князем Святославом Хоробрим.
Зараз це невелике місто, з населенням біля 26 тисяч осіб. За словами місцевих, місто поступово перетворюється у велике село, особливо після об’єднання районів. Раніше Переяслав був центром району, тепер це одне з міст Бориспільського району.
В 30-40 хвилинах від Переяслава розташований міжнародний аеропорт Бориспіль, тому як тільки відкриються авіасполучення, сюди буде дуже легко добратися з будь-якої країни.
Добратися до Переяслава з Києва дуже легко. Їхати з метро Чернігівська маршрутками до центра Переяслава біля 1,5 години.
Вартість білету 120 грн (біля 12 злотих).
Коли я попросила водія зупинити в Переяславі біля музею, він перепитав: Біля якого музею зупинити? В нас тут багато музеїв.
І дійсно, Переяслав славиться музеями, їх тут 23, воно має навіть титул «Місто музеїв». Такого унікального міста, в якому на приблизно 1 тисячу жителів припадає 1 музей, в Україні більше нема.
Чесно кажучи, я довго вибирала момент, щоб приїхати в Переяслав. Адже на 1 день сюди їхати сенсу нема, а на 3-4 дні щоб хоча б оглядово пробігти всі музеї- це вже поїздка, яку треба планувати заздалегідь.
І ось цей момент настав. Зупинилась я в готелі «Пектораль» прямо в центрі міста, біля перлини міста- Вознесенського собору 1700 року і його дзвіниці.
Спочатку я забронювала інший готель, який був на букінгу, але по приїзду зрозуміла, що він далеко розташований, а йти під дощем так далеко не хотілося.
Та й місцеві жителі порадили мені готель «Пектораль», тож я так і зробила. Готелю «Пектораль» на букінгу нема, то ж, якщо ви захочете там зупинитися поділюся їх актуальними контактами на фото. Всі інші готелі на букінгу взагалі поза містом, на об’їзних дорогах, тому мандрівнику без машини взагалі не варіант.
Ціна номеру зі сніданком була біля 1000 грн (біля 100 злотих). Є номери трохи дешевші, але на той час вони були зайняті.
На першому поверсі готеля є кав’ярня, там подають сніданки, також можна пообідати і повечеряти. Далеко ходити не треба, зручно. Їжа смачна.
Поряд, за 3 хвилини від готелю, теж можна смачно поїсти в ресторані «Ейфорія». Я би сказала, це єдиний пристойний ресторан на все місто з нормальними цінами і великим вибором страв. Заклади харчування звичайно ще є, але вони або незручно розташовані, або зачинені, або вибір малий.
На мою думку, 3-4 дні- це мінімум, за який можна лише обійти всі музеї з короткою екскурсією. Не більше. Детально, вдумливо пройти всі 23 музеї, почитати, погуляти скансеном- думаю, тижня 2-3 треба, а то й місяць. Без перебільшення. Хоча деякі музеї скансену маленькі, монотематичні, розташовані поряд, тому може 1 день на 1 музей буде забагато, до того ж деякі музеї зачинені, такі як Археологічний, Діарами та інші. Працюючих музеїв на жовтень 2024 року було 17 з усіх 23.
Менше тижня ну ніяк, щоб візит не перетворився на гонку від музею до музею для галочки.
Якщо у вас є один день і ви думаєте, як його використати, то краще поїдьте в інші міста, а на Переяслав знайдіть більше часу.
Раз ми вже на центральній площі Переяслава, поселились в готелі «Пектораль», то звернемо увагу на знесений пам’ятник, від якого залишився лише постумент, якраз навпроти готелю. Його постійно обліплюють натовпи підлітків.
Це сумнозвісний пам’ятник, який поставили до 300-річчя „возз’єднання з Росією” у 1954-му.
Там, де тепер порожній постамент, до 2022 року стояли дві жінки в національному одязі. Україна з Конституцією УРСР, а Росія однією рукою тримала її за плече, іншою вказувала шлях у світле майбутнє.
Напис „Навіки разом, навіки з російським народом” з монумента прибрали ще після початку війни в 2014 році. Потім очі жінці-Росії зав’язували чорною стрічкою і навіть повністю накривали тканиною фігуру.
Після повномасштабного вторгнення від дружби народів залишився тільки п’єдестал. Влітку 2022 року пам’ятник демонтували.
Всі ми пам’ятаємо недавню заяву президента Польщі Анджея Дуди, звернену до Володимира Зеленського на тему Переяславської Ради.
«Володимир, дивлячись на нашу історію, як розійшлися колись ці шляхи, я благаю вас – коли ви переможете Росію, коли росіяни прийдуть сюди на колінах підписувати мир, тоді ведіть їх в Переяслав, нехай вони підпишуть з вами мир там, нехай перекреслять всі ті роки радянського і російського впливу і цей полон з часів царизму до недавнього часу, від якого ви зараз знову обороняєтеся”.
Про Переяславську раду я поговорила детально з місцевим істориком, кандидатом наук і старшим науковим співробітником заповіднику «Переяслав», який раніше працював в Інституті Національної Пам’яті, Анатолієм Іваненко.
Зустрілися ми біля другого пам’ятника на цю ж тематику. Розмову вели на місці, де і відбулася Переяславська Рада, тобто на історичному Майдані Княжий двір.
Пам’ятник ще не знесли, на відміну від попереднього, тож є остання нагода поглянути на нього. На ньому теж був напис «Навіки разом»
„Історіографія в СРСР подавала Переяславську Раду як „всенародну”, як вікопомну подію, яка „возз’єднала братні народи. Але нічого подібного не було”- почав свою розповідь про Переяславську Раду пан Анатолій.
Росіяни хотіли проводити раду в Києві в Софійському соборі, Хмельницький дипломатично переніс її у Переяслав. Причин було багато: місто велике, з історичним бекграундом, на той час одна з резиденцій Хмельницького. До того ж, перша дружина Хмельницького була з Переяслава, тому до міста були особисті симпатії. В захваті від майбутнього союзу були не всі, в опозиції були київське православне духовенство, Запорізька Січ, відомі воєначальники Сірко, Богун. Тому щоб не було інцидентів, він не хотів проводити в Києві.
Рада не була всеукраїнською, це фальсифікація. Були представники від полків. Це була по суті козацька рада.
Важливим є те, що це була лише усна декларація, жодних документів підписано не було. По суті, воно не було навіть легітимним, бо не було затверджене Генеральною Радою. Для Хмельницького це був тимчасовий союз, військова допомога в боротьбі з Річчю Посполитою, а не «навіки разом», як це подавала радянська пропаганда.
На площі за нашою спиною знаходиться Свято-Успенський Собор— храм, збудований у 1896 році.
Він знаходиться на тому місці, де в попередньому, першому Успенському храмі на цьому ж місці і відбулася присяга московському царю. Потім храм згорів, на його місці збудували великий дерев’яний храм з дев’ятьма візантійськими банями. І вже в 1896 році, за проектом видатного архітектора Володимира Ніколаєва було споруджено існуючий храм. Храм споруджено у поширеному тоді «цегляному стилі». Фасади собору мають елементи декору романських, готичних та візантійських споруд. У інтер’єрі збережено історичні ікони та розписи.
Красномовніше втілення минулого та сьогодення можна побачити трохи далі, за декілька десятків метрів. Величезна недобудова, яку легко прийняти за храм – руїни Музею дружби російського та українського народів.
„Про його будівництво оголосили в 1979 році під час урочистих заходів на честь 325-річчя так званого „возз’єднання”, – згадує кандидат історичних наук Олександр Колибенко. – Вирили котлован, але будівництво чомусь так і не закінчили. З кінця 80-х воно майже не велось.
Якось приїжджав посол Росії в Україні Черномирдін, заявив, що музей добудує РФ своїм коштом. Але і цього не сталося.
Перед різними українськими виборами теж виділяли значні кошти, але все закінчувалося, як правило, установкою та зміною огорожі на нову. Зараз вже й огорожі немає.
Іноземні історики, які бували в Переяславі якось так і реагували, побачивши ці руїни: „Ось це і є російсько-українська дружба”.
Розгорнуте інтерв’ю місцевих істориків Анатолія Іваненка і Олександра Колибенка для газети «Українська правда», яку вони мені порадили особисто, можна почитати тут https://www.pravda.com.ua/articles/2023/12/1/7431140/
Серед міських пам’ятників, які варто побачити, є пам’ятники ключовим подіям історії України і міста. Всі вони розташовані на вулиці Богдана Хмельницького.
Пам’ятник Хмельницького знаходиться над берегом річки Трубіж за міською радою. Точніше самого пам’ятника нема, залишився лише постамент. Виявилося, що причина в вандалах, які вкрали бронзовий пам’ятник Хмельницького.
Пам’ятний знак на честь першої літописної згадки назви краю “Україна”.
Пам’ятник з’явився в Переяславі у 2000 році.
Київський літопис від 1187 року розповідає: “…І плакали по нім усі переяславці… За ним же Україна багато потужила”. Це найперша згадка про термін “Україна”, яка представляє глибокий траур народу через загибель переяславського князя Володимира Глібовича в битві з половцями.
З ХІV століття термін “Україна” вживався у значенні “країни, заселеної українцями”, тобто етнічної території українського народу, а в кінці ХVІ століття цей термін з’явився на західноєвропейських мапах.
Пам’ятний знак до 1100-річчя першої літописної згадки про Переяслав
Пам’ятник встановили у 2007-му на честь 1100-річчя Переяслава. Переяслав згадується в літописах із 907 року під назвою “Переяславль”. На Русі в той час траплялися часті напади степових кочівників. Володимир Великий заклав тут велику фортецю для захисту південних меж Русі від кочівників.
Пам’ятник співцю Бояну
Пам’ятник давньоруському співцю з’явився в Переяславі у 1989 поряд із будинком Музею кобзарства.
На думку багатьох дослідників, Боян — князівський придворний співак, прототип кобзаря, що жив у XI-початку XII століття й пов’язаний із чернігово-тмутороканськими князями. Ця думка ґрунтується на вказівці в “Слові о полку Ігоревім” імен тих князів, яким складав свої хвалебні пісні Боян.
Міські музеї Переяслава:
- Музей Сковороди
- Битви за Дніпро
- Заповіту Шевченка
- Кобзарства
- Археологічний
- Архітектора Заболотного
Частина музеїв закрита. Деякі з ідеологічних причин, деякі на ремонті. Тому перед візитом краще перевірити актуальний ситуацію по музеях.
Графік можна подивитися на сайті Національного Історико-Етнографічного Заповідника «Переяслав»:
Музеї Археологічний і Заболотного були закриті на момент мого візиту, тому описувати їх я не буду. По музею Битви за Дніпро мені зробили екскурсію в приватному порядку, хоча музей для відвідувачів зачинений. Його я опишу в окремій статті.
Музей Заповіту
Розташований музей у будинку лікаря і друга Тараса Шевченка- Андрія Козачковського, 1820 року побудови. Шевченко бував тут 4 рази.
Чи має Козачковський польське коріння достеменно не відомо, хоча можливо з огляду на прізвище.
Саме тут Шевченко написав свій відомий Заповіт зі словами:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.»
Це відбулося в 1845 році, в одній з кімнат будинку. ЇЇ ми можемо бачити в музеї в практично незмінному вигляді. Саме тут він написав заповіт, бо перед тим сильно захворів і почав марити від високої температури. Його сюди привезли для лікування до лікаря, йому стало легше. Після цього він і написав заповіт. Все логічно.
Всі речі музею оригінальні, з ХІХ століття. Щоб зберегти будинок в автентичному вигляді, в музеї навіть не робили туалетів. До війни будинок був 2-поверховий, але його знищив снаряд і після війни його вирішили не відбудувати.
Є зали, присвячені історичному Переяславу, але вони закриті в зв’язку з війною.
Багато в музеї видань Кобзаря, в тому числі і польською мовою.
Є кобзар переписаний вручну. Він був настільки тоді популярний, що люди переписували його вручну.
Шевченко малював Переяславські пам’ятки. Збереглися такі малюнки як «Вознесенський монастир», «Михайлівська церква», «Покровський собор», «Андруші», «У В’юнищі», «Кам’яний хрест св. Бориса».
Перед будинком Козачковського збереглася акація, яку посадили Козачковський разом з Шевченком.
Музей Кобзарства
Єдиний у світі музей Кобзарства. Працює з 1989 року.
Традиція кобзарства існує на території України ще з часів Київської Русі і більше ніде в світі такого нема. Цікаво, що кобзарями, тобто народними співцями і музикантами, могли бути лише незрячі чоловіки. Тобто зрячі чоловіки і жінки не мали права ставати кобзарями. І ця традиція передавалася з віку в вік.
В музеї представлено 60 музичних інструментів, з них інструментів для кобзарів лише 5. Більшість інструментів- бандури, але є і кобза, торбан, ліра, лютня, гуслі.
Тут є реконструйована одна з найстаріших бандур.
Є торбан з кінця ХVІІІ століття роботи невідомого варшавського майстра, що належав Я. Пухальському. Але він зараз в зв’язку з високою цінністю і війною у сховищах.
Деякі інструменти спеціально закуплені, щоб на них можна було відвідувачам пограти і сфотографуватися.
Про інші музею Переяслава, а конкретно музеї на території скансену, описано буде в наступних двох статтях.
Автор і редакція- Лєна Семенова