Kolej wąskotorowa (wąskotorówka) – kolej, której szyny mają rozstaw mniejszy niż normalny.
Na Ukrainie ogólnie przyjęty, normalny rozstaw — 1520 mm (w Europie i Polsce 1435 mm), natomiast wąskotorowy 750 mm.
Podobnie jak szerokotorowa, wąskotorowa kolej służyła głównie do transportu towarów. W Karpatach koleje wąskotorowe służyły do transportu drewna z gór. Przemysłowe koleje wąskotorowe budowano także na wschodzie Ukrainy.
Kiedyś na Ukrainie było ponad tysiąc kilometrów kolei wąskotorowych, teraz zostało ich około stu kilometrów.
Lista kolei wąskotorowych Ukrainy (czynnych i nieczynnych):
– Borżawska kolej wąskotorowa
– Kolej wąskotorowa Rudnica — Hajworon (Hołowanówsk)
– Kolej wąskotorowa Antoniwka — Zariczne
– Kolej wąskotorowa Tereswa — Ust-Czorna
– Gubarówka — kolejka wąskotorowa Parchomiwka
– Tramwaj Karpacki
– Kołomyjski tramwaj
– Kolej wąskotorowa Jerka — Wilszana
– Kolej wąskotorowa Potaż – Berezino (Czerwony Kut)
– Kolej wąskotorowa Irdyn
Aktualnie, na 2024 rok, przewozy pasażerskie na Ukrainie realizowane są na trzech kolejach wąskotorowych – Hajworonskiej, Borżawskiej i kolei Antoniwka – Zariczne.
Obecnie kolej Borżawska na Zakarpaciu, która ma ponad 100 lat, zachowała się w najlepszym stanie i nadal działa.
Los wielu innych jest smutny. Na przykład po powodzi zniknęła linia wąskotorowa Tereswa – Ust- Czorna. Mieszkańcy Zakarpacia wykorzystali pozostałości kolei wąskotorowej do budowy ogrodzeń. W Ust-Czorni około 70% ogrodzeń to ogrodzenia z wąskotorówki. Jest nawet oznaczenie z 1915 roku. A z fragmentu wąskotorówki oni zrobili także krzyż na Górze Krasnej, która wznosi się nad wioską.
W Kołoczawie na Zakarpaciu znajduje się jedyne w Ukrainie muzeum wąskotorówki, w którym znajduje się rarytasowa ale czynna lokomotywa.
Ale dzisiaj porozmawiamy szczegółowo tylko o jednej wąskotorówce. O najdłuższej kolei wąskotorowej w Europie!
Jest to czynna winnicko-kirowohradzka kolej wąskotorowa Hajworon-Rudnica.
Całkowita długość wynosi 130 km, ale to długość całej, od Rudnicy do Hołowanowska. Obecnie odcinek Hajworon-Hołowanówsk jest czasowo nieczynny, dlatego łączna długość czynnej części kolei wąskotorowej Hajworon-Rudnica wynosi 78 km.
Nazwa w języku ukraińskim: Гайворонська вузькоколійка.
Wśród ludzi ta wąskotorówka nazywana jest „kukułką” ze względu na podobieństwo do dźwięków tego ptaka.
Kolej została zbudowana pod koniec XIX wieku, w 1887 roku, jako część ogromnego systemu kolei wąskotorowych należących do Spółki Południowych Dróg Podjazdowych.
Wcześniej obsługiwała cukrownie, których w regionie było wiele. Od 2003 roku kolej wąskotorowa zaprzestała wykonywania przewozów towarowych.
Chociaż mógłaby nadal to robić. Jednak przedsiębiorstwa odmówiły świadczenia usług wąskotorowych ze względu na niekorzystne warunki współpracy z Ukrzaliznycą (Kolejami Ukraińskimi).
Od tego czasu pełni jedynie funkcję transportu pasażerskiego w regionie.
Specjalnie pojechałam do miasta Berszad, które jest największą stacją, poza końcowymi Hajworonem i Rudnicą. Stoi w środku trasy, więc wsiadłam tu do pociagu i przejechałam nim do stacji końcowej Rudnica (duża wieś pomiędzy Krzyżopolem a Piszczanką).
Berszad to niewielkie miasteczko, dawne centrum rejonowe (powiatowe) Winniczyzny, o której można przeczytać osobny artykuł na blogu.
Stacja Berszad zlokalizowana jest na samym skraju wsi Floryno, która sąsiaduje z Bershadią, czyli stacja nie jest w samej Berszadzie. Szłam z hotelu w centrum Berszadi do stacji na piechotę, zajęło mi to około 30 minut. Do dworca jest kilka minut marszrutką (minibusem), która regularnie tam kursuje, ale ja wolałam iść na piechotę.
Foto autora
Stacja była pusta, na ulicy stała tylko jedna pani. Rozgadałyśmy się. Miała na imię Larysa, pochodziła z Mariupola. Uciekła przed okupacją i obecnie mieszka z mężem w Kamieńcu Podolskim. Okazało się, że Larysa jechała w przeciwnym kierunku, z Rudnicy do sąsiedniej wsi do swoich rodziców, ale nie zdążyła wysiąść na stacji i minęła swój przystanek.
Pociąg zatrzymuje się na każdej małej stacji na 1 minutę, a czasami na kilka sekund, jeśli nie ma pasażerów. Larysa nie miała jednak czasu się zorientować, więc nie zdążyła wysiąść i pociąg ruszył dalej. Wysiadła już w Berszadzi i tu musiała czekać na następny pociąg. A to dosłownie pół dnia, ponieważ „kukułki” kursują tylko dwa razy dziennie. O 4:00 i 16:30 z Rudnicy do Hajworona. Z Hajworona do Rudnicy o 11.17 i 17.15.
Foto autora
Na zdjęciu szczegółowy rozkład jazdy na rok 2024.
I tak od niemal 4.00 do 12.44 (odjazd z Berszadi do Rudnicy) Larysa czekała na stacji. Taka jest cena błędu. Byliśmy już w drodze powrotnej i wszyscy wraz z konduktorem zadbali o to, aby pociąg się zatrzymał i tym razem na pewno wypuścili Larisę.
Moja podróż była bardzo przyjemna i niezapomniana.
Trwała 2,5 godziny, ale minęła niezauważalnie. Wagony są małe, jeden był zamknięty dla studentów kolejarzy, którzy mieli w nim jechać następnego dnia w ramach praktyki. Larysa opowiedziała, że kiedy rano jechała, między każdym siedzeniem w wagonie wisiało zdjęcie pociągu w stylu retro. W tym niestety ich nie było. Były właśnie w zamkniętym pierwszym wagonie. A my jechaliśmy w drugim.
W trakcie podróży nie było widać żadnych napisów, ani nie słychać zapowiedzi stacji. Wszystko jak w zeszłym stuleciu. I w tym był cały urok.
Jechaliśmy w sierpniu, przez lasy i pola słoneczników, kukurydzy.
Bilet z Berszadi do Rudnicy kosztuje 28 hrywien, pełny bilet z Hajworona do Rudnicy kosztuje 32 hrywny. To jest około 3 złotych.
3 złote za 78 kilometrów i 4 godziny jazdy!!! Wyobrażacie sobie te ceny?
Pociąg kursuje dwa razy dziennie, codziennie oprócz soboty. W sobotę tylko raz.
Rozkład jazdy wywieszony jest na stacji.
Kasa biletowa na stacji Berszad jest nieczynna, bilet można kupić albo w wagonie u konduktora, albo na dwóch stacjach końcowych, w Hajworonie i Rudnicy. Na pozostałych stacjach nie ma kas biletowych – są to małe wioski, w których pociąg zatrzymuje się na mniej niż 1 minutę. Nie udało mi się zarezerwować biletu przez aplikację UZ (Ukrzaliznyci), tam nie ma możliwości zakupu biletów na pociągi podmiejskie, jedynie na dłuższe, regionalne pociągi.
Po drodze dołączyła do nas ekipa pracowników remontowych kolei i od razu zrobiło się wesoło i głośno.
Od początku wojny nie pamiętam tak wesołej, swobodnej atmosfery, gdzie wszyscy z uśmiechem na twarzy, żartowali i gadali sobie.
Ale były też smutne momenty podczas podróży.
Konduktorka podzieliła się ze mną dyskretnie, że kiedy jest mało pasażerów, ona wpłaca własne pieniądze do kasy biletowej, aby pociąg nie został odwołany i ona nie straciła pracy.
Cytuję: „Na przykład, mijamy stację. Jak nikt nie wchodzi, wyciągam z własnej kieszeni 20-25 UAH i zapisuję do rejestru drogowego nieistniejącego pasażera. Przecież z dwóch pociągów dziennie trzeba zapłacić co najmniej 600 UAH. Bilet kosztuje około 30 UAH, a jedzie zaledwie kilka osób, a czasem nikt może nie jechać. Więc to zadanie trudne do wykonania.
Wzruszyłam się i dałam konduktorce trochę swojej gotówki, którą miałam pod ręką. To śmieszne pieniądze, ale jeśli codziennie musi wpłacać choćby 100 hrywien, to za miesiąc może się uzbierać pół miesięcznej pensji. Na co biedni ludzie się decydują, żeby dożyć emerytury…
Ona prosiła, aby nie publikować tej informacji, ale ja się zastanowiłam i zdecydowałam, że nie posłucham jej. Przecież ta informacja może zachęcić innych do przyjazdu i wsparcia kolei wąskotorowej. Jeśli milczeć, problem pozostanie. Na swoje usprawiedliwienie powiem, że nie publikuję jej nazwiska i zdjęcia, więc mam czyste sumienie.
Dlatego gorąco zachęcam Państwa do przyjazdu, przejażdżki „kukułką” i tym samym wsparcia tak niezwykłej atrakcji w sercu Ukrainy.
Więcej aktualnych informacji na temat Hajworońskiej kolei wąskotorowej można znaleźć w grupie na Facebooku „Hajworońska kolej wąskotorowa (Гайворонська вузькоколійка)”, która ma około 4700 obserwujących.
Link: https://www.facebook.com/groups/166174169046513
W informacji o grupie jest napisane:
„Witamy w oficjalnej grupie Hajworońska kolej wąskotorowa!
Społeczność powstała w celu wsparcia informacyjnego, wymiany bieżących informacji, aktualności oraz dyskusji na temat problemów i perspektyw rozwoju Hajworońskiej kolei wąskotorowej. Pojawia się także informacja o organizowaniu dla turystów retro wycieczek z udziałem lokomotywy, uczestnicy udostępniają unikalne, rzadkie zdjęcia z historii „kukułki”.
Dojechać do Rudnicy można pociągami jadącymi do Odessy.
Choć do Polski jest dość daleko, 500-600 km, czyli dosłownie pół Ukrainy, dość wygodnie jest dojechać tam z Polski pociągiem Przemyśl-Odesa. Wysiąść w Wapniarce na Winniczyźnie (niedaleko Winnicy) i przesiąść się do pociągu podmieskiego (po ukraińsku -elektryczka) do Rudnicy, końcowej stacji wąskotorówki. Wiele pociągów do Odessy przejeżdża przez Rudnicę, ale zatrzymują się tylko lokalne pociągi elektryczne (elektryczki).
Aktualny rozkład jazdy można sprawdzić w Internecie na stronie internetowej Ukrzaliznycia (Kolei Ukraińskich, UZ) na stacji Hajworon
Link: https://swrailway.gov.ua/timetable/eltrain/?sid=1418&lng=
Nie da się dodzwonić do stacji Rudnica i dowiedzieć się o aktualnym rozkładzie jazdy od nich. Zapytałam o tym dyżurną na stacji, powiedziała, że telefon mają tylko do komunikacji wewnętrznej pomiędzy stacjami, a rozkład jazdy można dowiedzieć się tylko w internecie lub na większych stacjach.
I tu spotkałam polski ślad.
Podróż, jak się okazało, odbyła się polskimi wagonami Pafawag (wyprodukowanymi w 1960 r.)
A kiedy są wycieczki retro, to także pod trakcją starej niemieckiej lokomotywy parowej Gr-336 (1951).
Wagon Pafawag to wagon osobowy wyprodukowany przez firmę Pafawag, przeznaczony do pracy na kolejach wąskotorowych.
Dostarczano do ZSRR do eksploatacji na kolejach wąskotorowych z rozstawem 750 mm. Produkowane były w Polsce, w zakładach „Pafawag” w latach 1957-1960. W sumie do ZSRR dostarczono aż 560 wagonów.
Fabryka zlokalizowana jest na terenie miasta Wrocławia, otwarta w 1833 roku jako Linke-Hofmann-Werke.
W 2021 roku pasjonaci po raz pierwszy zaczęli organizować autentyczne retro wycieczki kolejami wąskotorowymi, aby spopularyzować wśród Ukraińców tak nietypowy rodzaj wypoczynku i opowiedzieć więcej o kolejach wąskotorowych, które obecnie wymagają pilnej konserwacji i ratunku przed zniszczeniem.
Następną retro wycieczkę zaplanowano na październik 2024 roku. Aktualności można śledzić we wspomnianej grupie na Facebooku „Hajworońska wąskotorówka”.
Bardzo chcę trafić na taką retro wycieczkę.
Także zachęcam Państwa, jeśli zamierzacie podróżować Centralną Ukrainą, koniecznie warto skorzystać z takiego autentycznego transportu.
Autor i redakcja – Lena Semenowa
***
UKRAIńSKA WERSJA ARTYKUŁU
Вузькоколійна залізниця (вузькоколійка) — залізниця, яка має колію вужчу за загальноприйняту.
В Україні загальноприйнята— 1520 мм (в Європі і Польщі 1435 мм), а вузькоколійки відповідно 750 мм.
Як і ширококолійна, використовувалась вузькоколійка переважно для перевезень вантажів. У Карпатах вузькоколійками колись, зокрема, звозили ліс з гір. Промислові вузькоколійки будували і на сході України.
Колись в Україні були понад тисячу кілометрів вузькоколійних залізниць, тепер їх залишилося близько сотні кілометрів. Список вузькоколійних залізниць України (діючі і недіючі):
– Боржавська вузькоколійна залізниця
– Вузькоколійна залізниця Рудниця — Гайворон (Голованівськ)
– Вузькоколійна залізниця Антонівка — Зарічне
– Вузькоколійна залізниця Тересва — Усть-Чорна
– Вузькоколійна залізниця Губарівка — Пархомівка
– Карпатський трамвай
– Коломийський трамвай
– Вузькоколійна залізниця Єрки — Вільшана
– Вузькоколійна залізниця Поташ — Березино (Червоний Кут)
– Ірдинська вузькоколійна залізниця
На 2024 рік пасажирські перевезення в Україні здійснюються на трьох вузькоколійках — Гайворонській, Боржавській та Антонівка — Зарічне.
Зараз в найкращому стані залишилася і діє Боржавська залізниця на Закарпатті, якій більше 100 років.
Доля багатьох інших сумна. Наприклад, вузькоколійка Тересва — Усть-Чорна, зникла після повені. Закарпатці використали рештки вузькоколійки для огорож. В Усть-Чорній приблизно 70% огорож з вузькоколійки. Зустрічається навіть з маркуванням 1915 року. А з деталей вузькоколійки зробили ще й хрест на горі Красній, що височіє над селом.
В Колочаві на Закарпаття діє єдиний в Україні музей вулькоколійки, де є раритетний діючий паровоз.
Але сьогодні детально поговоримо лише про одну. Про найдовшу вузькоколійку Європи!
Це діюча вінницько-кіровоградська вузькоколійка Гайворон- Рудниця.
Загальна довжина -130 км, але це вся, з Рудниці до Голованівська. Зараз же відрізок Гайворон- Голованівськ тимчасово не діє, тому загальна довжина діючої частини вузькоколійки Гайворон-Рудниця – 78 км.
Назва українською: Гайворонська вузькоколійка.
В народі ця вузькоколійка має назву «кукушка» через подібність до звуків цього птаха.
Залізниця була побудована наприкінці 19 століття, у 1887 році, як частина величезної системи вузькоколійних залізниць, що належали до товариства Південних під’їзних шляхів.
Раніше обслуговувала цукрові заводи, яких було багато в регіоні. Станом на 2003 рік вузькоколійка перестала здійснювати операції з вантажами.
Хоча могла б і далі це робити. Але підприємства відмовились від послуг вузькоколійки через невигідні умови від Укрзалізниці.
З того часу вона виконує функцію пасажирського транспорту по регіону.
Я спеціально поїхала до міста Бершадь, що є найкрупнішою станцією, окрім кінцевих, посередині траси, і проїхалася нею до кінцевої станції Рудниця (селище між Крижополем і Піщанкою).
Бершадь- це невелике містечко, колишній районний центр Вінничини, про який є окрема стаття на блозі.
Станція Бершадь розташована на самому краю сусіднього з Бершаддю села Флорине, тобто вже не в самій Бершаді. Я йшла пішки з готелю в центрі Бершаді, це зайняло біля 30 хвилин. Маршруткою це лічені хвилини, які регулярно туди їздять, але я хотіла пройтися.
На станції було пусто, стояла лише жінка на вулиці. Розговорилися. Звати Лариса, родом з Маріуполя. Вона втікла від окупації і тепер з чоловіком живе в Камянці-Подільському. Лариса, виявилося, їхала в зворотньому напрямку, з Рудниці в сусіднє село до батьків, але не встигла вийти на станції і проїхала свою зупинку.
Зупиняється потяг на кожній маленькій станції 1 хвилину, а буває що й кілька секунд, якщо нема пасажирів. От вона не встигла зорієнтуватися і потяг поїхав далі. Вийшла в Бершаді і їй прийшлося тут чекати на наступний потяг. А це буквально півдня. Адже кукушки ходять лише двічі на день. О 4 ранку і 16.30 з Рудниці на Гайворон. З Гайворона на Рудницю в 11.17 і 17.15. На фото є детальний актуальний на 2024 рік розклад.
Отже, майже з 4 ранку до 12.44 (виїзд з Бершаді до Рудниці) Лариса чекала потягу на станції. Така ціна помилки. Назад ми вже їхали і всі, разом з провідницею, пильнували, щоб потяг зупинився і цей раз точно випустив Ларису.
Поїздка моя була дуже веселою і такою, що запамятається.
Тривала 2,5 години, але пройшла непомітно. Вагончики маленькі, один був зачинений для студентів- залізничників, які мали їхати наступного дня в рамках навчальної практики. Лариса поділилася, що як їхала туди, в вагоні висіли ретро-фото потяга між кожним сидінням. А в цьому, на жаль, їх не було. Вони якраз були в зачиненому першому вагоні. А їхали ми в другому. Жодних написів, оголошень станцій. Все, як у минулому столітті. Цим і захопливо.
Їхали ми в серпні, соняшниковими і кукурудзяними полями і лісами.
Білет з Бершаді до Рудниці коштує 28 гривень, повний з Гайворона до Рудниці 32 гривні. Це 3 злотих.
3 злотих за 78 кілометрів і 4 години поїздки!!! Можете собі уявити ці ціни?
Курсує потяг 2 рази на день. В суботу їздить тільки раз.
Розклад висить на станції.
Каса на станції Бершадь не працює, білет можна купити або в вагоні у провідниці, або на двох кінцевих станціях Гайворон і Рудниця, на інших станціях кас нема- це маленькі села, де електричка стоїть неповну 1 хвилину. Через додаток УЗ мені не вдалося забронювати білет, там нема можливості купити білети на локальні електрички, лише на довші потяги.
По дорозі до нас підсіла команда працівників і зразу стало весело і гамірно.
Я від початку війни не памятаю такої веселої, невимушеної атмосфери, де всі з усмішкою на обличчі, жартують, гомонять.
Але були й сумні моменти.
Провідниця поділилася, що докладає свої кошти в касу електрички, щоб не відмінили потяг.
Цитую: «Одну станцію проїхали, якщо ніхто не зайшов, я кладу 20-25 грн зі своєї кишені, і записала пасажира. Адже за день треба здати з двох потягів мінімум 600 грн, а якшо білет коштує біля 30 грн і їде кілька осіб, а інколи може і ніхто не їхати, цей план виконати складно.
Я розчулилася і віддала свою невелику наявну готівку провідниці. Це смішні гроші, але якщо їй щодня треба докладати навіть 100 грн, то це і півзарплати за місяць. На що йдуть люди, тільки б дотягнути до пенсії…
Цю інформацію вона просила не публікувати, але я все ж подумала і вирішила, що цим самим можна заохотити інших приїжджати і підтримати існування вузькоколійки. Якщо замовчувати, то проблема так і залишиться. Тим більше, імя і фото я не публікую, тож моя совість чиста.
Тому дуже заохочую вас приїжджати, прокатитися кукушкою і тим самим підтримати таку незвичайну атракцію в серці України.
Більше актуальної інформації про Гайворонську вузькоколійку можна дізнатися з групи на фейсбуці «Гайворонська вузькоколійка», яка має біля 4,6 тис підписників.
В інформації про групу написано:
«Вітаємо в офіційній групі Гайворонської вузькоколійки!
Спільнота створена для інформаційної підтримки, обміну актуальною інформацією, новинами і обговорення проблем та преспектив розвитку Гайворонської вузькоколійки. Також тут розміщується інформація стосовно проведення ретро-подорожей для туристів за участі паровозу, учасники діляться унікальними раритетними світлинами з історії “кукушки”.»
Хоча з Польщі їхати досить далеко, 500-600 км, тобто буквально півУкраїни, але добиратися з Польщі досить зручно, потягом Пшемишль- Одеса. Вийти в Вапнярці на Вінничині і пересісти на електричку до Рудниці- кінцевої вузькоколійки, це займе хвилин 40. Через Рудницю проїзжає мнуство потягів до Одеси, але зупиняються лише локальні електрички.
Актуальний розклад в інтернеті можна подивитися на сайті Укрзалізниці Koleje Ukraińskie (Ukrzaliznycia, UZ) на станції Гайворон https://swrailway.gov.ua/timetable/eltrain/?sid=1418&lng=
Зателефонувати на станцію Рудниця і дізнатися графік неможливо. Я запитала в чергової по станції, каже телефон у них лише для внутрішнього звязку між станціями, а розклад дізнатись можна лише в інтернеті або на більших станціях.
І тут я знайшла польський слід.
Подорож, як виявилося, відбувалася у польських пасажирських вагонах Pafawag (1960 року виробництва)
А коли бувають ретро-тури, то ще й під тягою старовинного німецького паровоза Гр-336 (1951 року).
Вагон PAFAWAG — пасажирський вагон виробництва компанії Pafawag, призначений для експлуатації на вузькоколійних залізницях.
Поставлялися в СРСР для експлуатації на вузькоколійних залізницях колії 750 мм. Вироблялися в Польщі, заводом «Pafawag» в 1957—1960. Усього в СРСР було поставлено до 560 вагонів.
Завод розміщений в місті Вроцлав, відкритий у 1833 році як Linke-Hofmann-Werke.
У 2021-му ентузіасти вперше почали проводити автентичні ретро-тури на вузькоколійних залізницях, щоб популяризувати серед українців такий нетиповий вид відпочинку та більше розповісти про вузькоколійні залізниці, які зараз гостро потребують збереження та порятунку від занепаду.
Наступний ретро-тур планується на жовтень 2024 року. Слідкувати за актуальними новинами можна в вищевказаній фейсбук групі «Гайворонська вузькоколійка».
Дуже хочу на нього попасти.
І ви, якщо подорожуватимете Центральною Україною, обовязково проїдьтеся таким автентичним транспортом!
Автор і редакція- Лєна Семенова
