Między Berdyczowem a Żytomierzem (bliżej Berdyczowa) leży nieduża, ale i nie mała wieś Halczyn (stara nazwa Halczyniec).
Jeśli spojrzysz na mapę, zobaczysz, że na Ukrainie są tylko 3 wsie o nazwie Halczyn, w tym dwie w obwodzie żytomierskim.
Z Berdyczowa do Żytomierza (albo odwrotnie) można dojechać dowolną marszrutką (ukraińska nazwa minibusów miejskich i podmiejskich), wysiąść na zakręcie do wsi w pobliżu torów kolejowych, które biegną równolegle do autostady. Najbliższa stacja kolejowa to Reja, oddalona 2 km od wsi. Ale duże regionalne pociągi, w tym Korosteń-Winnica (przez Żytomierz i Berdyczów), nie zatrzymują się tam, dlatego lepiej jechać do Halczyna własnym transportem lub marszrutką z Berdyczowa.
Co ciekawego jest w Halczynie? Znajduje się tu dworek słynnego Michała Czajkowskiego.
Michał Czajkowski nie ma nic wspólnego ze słynnym rosyjskim kompozytorem Piotrem Czajkowskim. Niestety, jego nazwisko jest mało znane w Ukrainie. Nawet w samym Halczynie ludzie nie wiedzieli, kim jest Czajkowski, wiedzieli jedynie, że we wsi znajduje się dworek pański, ale którego pana ten fakt zwykły lud nie interesowało.
Krótka biografia Czajkowskiego jest opisana na tablicach informacyjnych znajdujących się w Centrum tuż przy wejściu. Powielam tu informacje z tablic, bo uważam, że zostały już dokładnie sprawdzone.
Urodził się w 1804 r. w Halczynie, powiatu żytomierskiego, województwa wołyńskiego, w starej, spolonizowanej rodzinie ukraińskiej.
Miał trzy imiona: Mychajło Czajkowski, Michał Czajkowski i Sadik Mehmed. Trzykrotnie zmieniał wiarę – z katolicyzmu na islam, a następnie na prawosławie i miał pięć żon.
Będąc spolonizowanym szlachcicem, został Kozakiem i walczył z Moskwą w służbie sułtana osmańskiego. O jego wyczynach Ukraińcy, Polacy i Turcy tworzą legendy.
Ojciec Mychajła, Stanisław Czajkowski, był szlachcicem wołyńskim, a matka Petronela była prawnuczką hetmana Iwana Bruchowieckiego. Po nagłej śmierci zięcia dziadek Mychajło Glembocki wychował wnuka Mychajła w duchu chwalebnych tradycji kozackich.
Zdobył wykształcenie w jednej z najlepszych ówczesnych placówek edukacyjnych – Berdyczowskim Liceum Anglika Jana Walseya, gdzie studiował sztukę wojenną, kilka języków obcych, poezję, geografię, fizykę i matematykę. Następna była szkoła Meżyricz-Korecka na Wołyniu. W 1825 roku utalentowany młodzieniec wstąpił na Uniwersytet Warszawski, gdzie zaprzyjaźnił się z poetą Adamem Mickiewiczem.
W listopadzie 1831 r. Polacy na prawobrzeżnej Ukrainie zbuntowali się przeciwko panowaniu rosyjskiemu. W tym czasie Czajkowski zwolnił chłopów pańszczyźnianych, utworzył ochotnicze oddziały kozackie i dołączył z nimi do wojska powstańczego. Za odwagę otrzymał od rządu polskiego stopień porucznika i Krzyż Za Odwagę. Po stłumieniu powstania przez wojska rosyjskie zmuszony był wyemigrować do Francji. Skonfiskowano mu majątek w Halczynie, a samego Michała uznano za personę non grata na terytorium Imperium Rosyjskiego.
We Francji Mychajło rozpoczyna działalność literacką. Stał się autorem dzieł „Opowieści kozackie”, „Stefan Czarnecki”, „Ukrainka”, „Koszowy”, „Hetman Ukrainy”, „Hanna”, „Kirdżali”. Istnieje wersja, w której Taras Szewczenko zapożyczył część szczegółów „Hajdamaków” z powieści Czajkowskiego w języku polskim „Wernihora”. Szewczenko wysłał swój rękopis „Hajdamaki” do Paryża, aby poznać wrażenia Czajkowskiego na temat poematu.
Pod koniec lat czterdziestych XIX w. wycofał się z pisania i zajął się polityką.
W 1850 roku przyjął islam i został Sadikiem Paszą. Po uzyskaniu zgody rządu tureckiego w 1854 r. Kozacy osmańscy złożyli przysięgę i pod sztandarem Siczy Zaporoskiej wyruszyli walczyć w szeregach Imperium Rosyjskiego.
W Stambule zachował się dom Mychaiła Czajkowskiego, który obecnie nazywany jest „Domem-Muzeum Adama Mickiewicza” – polski poeta walczył w oddziałach Sadika Paszy, gdzie zmarł w ramionach towarzysza na cholerę. Czajkowski założył miasta Sicz koło Burgasu i Polonez koło Stambułu w Turcji.
W 1872 roku Aleksander II oficjalnie ułaskawił Czajkowskiego. I już w wieku 70 lat Mychajło wrócił do ojczyzny i osiadł w Kijowie, a następnie w majątku Borki w obwodzie czernihowskim, gdzie spędził resztę życia.
Samotny, zapomniany przez przyjaciół i bliskich. Czajkowski zdecydował się na samobójswo w wieku 82 lat. Został pochowany we wsi Parchymów, obecnie obwód czernihowski. Potomkowie córek Michała postawili na grobie pomnik.
O córce nic nie wiadomo, natomiast ostatnia żona, pani Czajkowska, wciąż jest pamiętana w Parchomowie. Zmarła najprawdopodobniej przed rewolucją.
Syn Władysław Czajkowski (Muzeffer Pasza) został gubernatorem Libanu.
Michał pozostawił zauważalny ślad w historii i kulturze kilku państw, był przedstawicielem tzw. „szkoły ukraińskiej” w literaturze polskiej XIX w. – pisał opowiadania popularne, opowiadania i powieści o dziejach Kozactwa, które wydawane były w języku polskim i tłumaczone na różne języki, współpracował z gazetami francuskimi.
Dorobek literacki Mychajła Czajkowskiego liczy 12 tomów!
Jego dzieła to nie tylko ważne utwory z zakresu literatury, ale także ważne dla Ukraińców opisy ich ziem, historii i kultury, przedstawione przez osobę dobrze znającą realia ówczesnego życia Ukrainy.
Opis powstania listopadowego dokonany przez Czajkowskiego uznano za najlepszy.
Czajkowski był człowiekiem swoich czasów, dla niego nie było podziału na historię czysto ukraińską i czysto polską. Dla niego rzeczywistością było postrzeganie ziemi ukraińskiej jako rodzimej dla niego historii.
Jedyna książka o Czajkowskim, którą można kupić w Internecie to „Szlachta wybiera awanturnictwo”. Jest w Centrum (Czajkowski Space, Przestrzeń, dworek, Centrum- synonimy), dostępna do przeczytania.
Jego majątek w Halczynie zasługuje na zainteresowanie historyków, krajoznawców i turystów.
Z autostrady Berdyczów-Żytomierz do samego dworku jest zaledwie 15 minut spacerem. Stoi on za brzydkim budynkiem niedobudowanej szkoły, więc nie jest od razu widoczny z drogi.
Ta szkoła ma swoje wady, ale i zalety. Pracownice „Czajkowski Space” mówią, że kiedy w pobliżu spadły odłamki rakiety (lub szahedu), fala uderzeniowa wybiła okna pobliskiego domu kultury, ale sam dworek nie ucierpiał, prawdopodobnie dzięki gmachowi potężnej szkole. Miała to być nowa szkoła z basenem, ale budowa została wstrzymana. Połowa została już rozebrana na materiały, obecnie znajduje się w opłakanym stanie i bardzo psuje wygląd pobliskiego dworku. Miejscowe dzieci jeżdżą do szkoły w pobliskich Hryszkowcach.
Po całej posiadłości oprowadziła mnie pani Natalia Jaszchenko, kierowniczka działu kultury i turystyki rady wsi Hryszkowce, do której należy Halczyn. Specjalnie w tym celu przyjechała z pobliskich Hryszkowców, gdzie mieszka i pracuje.
Centrum jest zawsze otwarte dla zwiedzających, z wyjątkiem poniedziałków i wtorków. Na stałe pracują tu dwie miłe kobiety. Prawdziwej wycieczki z przewodnikiem nie będzie tak na zawołanie, bo po to specjalnie musi przyjechać pani Natalia z Hryszkowców. Termin trzeba wcześniej uzgodnić z panią Natalią, która musi przyjechać z Hryszkowców. Tak jak było w moim przypadku.
Foto autora
Obecnie w dworku działa przestrzeń kulturalno-artystyczna, Centrum kultury „ Czajkowski Space (Przestrzeń)”.
Projekt „Czajkowski Space” realizowany jest przez Eksperckie Centrum Doradcze ds. Rozwoju Społeczności i Terytoriów, organizację pozarządową „TUSA” oraz społeczność Hryszkowców w ramach programu USAID Dream and Act realizowanego przez IREX.
Nawiasem mówiąc, Eksperckie Centrum Konsultacyjne ds. Rozwoju Społeczności i Terytoriów powstało na bazie Wydziału Geografii Kijowskiego Uniwersytetu im. Tarasa Szewczenki, który ukończyłam w 2009 roku. Miło jest widzieć, jak moi wykładowcy i nowi studenci mojego rodzimego wydziału geograficznego wykonują tak pożyteczną pracę.
Dokładnie na przestrzeni 100 lat, od 1919 do 2019 roku, w dworku mieściła się szkoła. Po wojnie w szkole uczyło się aż 700 uczniów! Do szkoły uczęszczali uczniowie ze wszystkich okolicznych wsi, nauka odbywała się w systemie dwuzmianowym. A teraz, już do Centrum, przestrzeni kulturalnej i artystycznej, przychodzi wiele dzieci, aby rysować i integrować się ze sobą. Przychodzą też starsi ludzie, którzy tu się uczyli, przyprowadzają swoich gości. Otworzyła się tu przestrzeń artystyczna, w której prowadzona jest arteterapia zarówno dla dorosłych, jak i dla dzieci.
Dworek zlokalizowany jest przy ulicy Michała Czajkowskiego, dawnej ulicy Centralnej.
Nie ma dokładnej daty budowy dworku. Pracownice tego miejsca uważają, że powstał on pod koniec XVIII lub na początku XIX wieku. Można to wnioskować z faktu, że Michał urodził się tu w 1804 roku. Zatem dworek istniał tu już wcześniej. Jego dziadek, Mychajło Glembocki, trzymał w majątku oddział złożony z 200 Kozaków. Istnieje legenda, że dziadek walczył po stronie Napoleona i nawet go uratował, dając mu konia.
Dworek posiada 7 pokoi, w tym 2 duże sale – wszystkie ogrzewane piecem, ale w sąsiednim domu planowana jest budowa prawdziwego pieca, w którym będą odbywały się mistrzowskie klasy gotowania.
Jest ładna sala etnograficzna, są pokoje umeblowane antykami, naczyniami, narzędziami. Pewna kobieta przyniosła książki z XIX wieku w języku polskim, jedna z nich datowana na 1838 rok. Teren w pobliżu dworku ma ponad hektar.
Kilka pokoi urządzonych jest w stylu czasów, gdy żył Michał Czajkowski. W dworku obecnie nie ma nic z jego rzeczy. W muzeum znajduje się jedynie fajka z czasów Hajdamaków, fragmenty garnków.
Jest też odtworzona stara sala szkoły, która istniała tu przez 100 lat.
Foto autora
Pracownice chcą zamienić jeden z pokoi na pokój gościnny, aby turyści mogli przenocować, a dochód przeznaczyć na rozwój przestrzeni. Zbierają do tego meble, na chwilę obecną jest tylko stare łóżko z Jampola.
Główne wejście do dworku znajdowało się niegdyś po drugiej stronie, zwróconej w stronę rzeki.
Studnię obok dworku wykonał i podarował lokalny przedsiębiorca.
W pobliżu dworku znajdował się park w stylu angielskim, tą sprawą zajmowali się studenci z Żytomierza. Drzewa w parku są przywiezione, a nie lokalne. Istnieją plany renowacji parku.
Latem tego roku wspólnie z organizacją pozarządową „Budujemy Ukrainę Razem” zespół wolontariuszy uporządkował piwnicę dworku (piwnicę win) i stworzył BunkierHub dla młodzieży.
Sam budynek już wymaga generalnego remontu – należy wymienić dach, rozwiązać problemy ze kolumnami, które zaczęły odstawać od stropu. Konieczne jest również przeprowadzenie renowacji wnętrza w celu oczyszczenia farby ze starych sztukaterii na suficie, kolumnach i parkiecie na podłodze. Nadal nie ma tu prądu, od pół roku toczy się walka o jego podłączenie.
W warunkach wojny trudno przewidzieć, czy w państwie znajdą się na to środki, dlatego grupa inicjatywna poszukuje zagranicznych darczyńców, pisze projekty i ubiega się o udział w grantach.
Bardzo podobało mi się, że dziewczynom zależy na sanie dworku, ciągle myślą i dyskutują między sobą, jak coś naprawić, udekorować, jak ulepszyć, aby kolumny nie zalał deszcz i tp. Atmosfera jest cudowna, przyjazna, dzięki dziewczynom widać, że żyją tym miejscem, projektem, działają bezinteresownie, nie dla wzbogacenia, tylko dla dobra tego miejsca. Dworek Czajkowskiego miał po prostu spore szczęście, jak mało który w Ukrainie.
Pani Natalia opowiadała o początkach pracy przy renowacji posiadłości. Szkoła była wówczas zamknięta, zaczęto już zdejmować gzymsy przez miejscowych, rozkradać. Śmieci było tyle, że ognisko paliło się przez 2 dni, aby wszystko spalić.
Miejscowi organizowali sprzątanie i remontowali wnętrza.
Zaczęli zbierać po ludziach cenne rzeczy, eksponaty. Polacy sfinansowali sztalugi.
Poprosiłam panią Natalię, by podzieliła się doświadczeniem, co inne gminy i powiaty Ukrainy powinny zrobić, aby odnowić podobne majątki, bo jest ich tak dużo i większość nie ma tyle szczęścia co Halczyn.
„Dla innych społeczności ważne jest, aby mieli pozytywnie „nienormalnych” ludzi, takich jak my, zainteresowanych i zaangażowanych w sprawę, która ich łączy. Jeśli jakiś lokal jest własnością lokalnej władzy, to zgodnie z prawem nie jest tak trudno to zorganizować, najważniejsze jest mieć taki zgrany team. Nawet nie powiem jasno, jak to zrobiliśmy, przede wszystkim wspólnie, jakoś intuicyjnie, zabraliśmy do roboty i odbudowaliśmy” – odpowiedziała pani Natalia.
„A teraz jest dużo pracy, spotkań, konferencji, wycieczek, festiwali, do 1 października nie ma wolnych terminów, ciągle dużo się dzieje” – kontynuuje pani Natalia.
Często przyjeżdżają tu turyści. Bywa nawet i 30 osób, przyjeżdżają często z Kijowa, wielu wojskowych przyjeżdża. Nie ma obowiązkowej opłaty za wstęp, za wycieczkę pobierane są dobrowolne datki.
Co roku w trzecią niedzielę września na terenie posiadłości odbywa się święto barszczu białego. W 2024 roku dzień ten przypada na 21 września. Każdy jest mile widziany.
Dziewczyny z Centrum przywracają tradycję i popularyzują gotowanie lokalnego, autentycznego barszczu białego z dodatkiem kiszonych buraków cukrowych, gotowanego w baniaku. W tym celu buraki poddaje się kiszeniu przez kilka miesięcy. Obecnie barszcz biały jest oficjalnie niematerialnym dziedzictwem obwodu żytomierskiego.
Podsumowanie
Czajkowski Space oferuje:
– zwiedzanie okolic i dworku Michała Czajkowskiego;
– udział w różnorodnych wydarzeniach kulturalnych i artystycznych oraz oświatowych (wieczory filmowe, literackie, wystawy, bale kostiumowe itp.);
– możliwość rezerwacji przestrzeni na imprezy osobiste.
Kontakt:
Adres: wieś Halczyn, ul. Mychajła Czajkowskiego, 14 A.
Administracja przestrzeni: +38 0631261822
E-mail: chaikovskyi.space@gmail.com
Sieci społecznościowe:
https://www.facebook.com/CreativeGalchynets2022?locale=uk_UA
Osoby, które chcą wesprzeć finansowo placówkę, mogą skontaktować się z ośrodkiem i to zrobić.
W imieniu pani Natalii i dziewczyn, z którymi współpracuje, serdecznie zapraszam do odwiedzenia tej wspaniałej przestrzeni oraz napicia się herbaty i zjedzenia białego barszczu w pokoju Michała Czajkowskiego!
Autor i redakcja- Lena Semenowa
***
UKRAIńSKA WERSJA ARTYKUŁU
Між Бердичевом і Житомиром (ближче до Бердичева) стоїть не велике, але й не мале село Гальчин.
Якщо шукати на мапі, можна побачити, що всього в Україні є 3 села з назвою Гальчин, два з них в Житомирський області.
Доїхати можна будь-якою маршруткою з Бердичева до Житомира (і навпаки), вийти на повороті на село біля залізничної колії, яка йде паралельно автомобільній дорозі. Найближча залізнична станція Рея, в 2 км від села, але великі поїзди, в тому числі електричка Коростень- Вінниця (через Житомир і Бердичів), там не зупиняється, тому краще їхати своїм транспортом або маршруткою з Бердичева.
Що ж цікавого є в Гальчині? Тут розташований маєток відомого Міхала Чайковського.
Міхал Чайковський нічого спільного з відомим російським композитором Петром Чайковським не має. В Україні його імя маловідоме. Навіть в самому Гальчині люди не знали, хто такий Чайковський, знали лише, що в селі є панський маєток, а якого пана простий люд не цікавило.
Єдина книга про Чайковського, яку можна купити в інтернеті, «Шляхта обирає авантюризм». В маєтку вона є, можна почитати.
Коротка біографія Чайковського описана на інформаційних таблицях в маєтку зразу при вході. Продублюю її, адже вона вже точно перевірена і просіяна через джерела.
Народився в 1804 році в Гальчині Житомирського повіту Волинської губернії в давній сполонізованій українській родині.
Мав три імені: Михайло Чайковський, Міхал Чайковський та Садик Мехмед. Тричі змінював віру – католицизм на іслам, а потім – на православ’я, і мав п’ять дружин.
Будучи сполонізованим шляхтичом, став козаком і воював проти Москви на службі в османського султана. Про його подвиги українці, поляки і турки складають легенди.
Батько Михайла, Станіслав Чайковський, був волинським шляхтичем, а мати Петронеля- правнучкою гетьмана Івана Брюховецького. Після раптової смерті зятя, дід Михайло Глембоцький виховував внука Михайла в дусі славних козацьких традицій.
Освіту він здобув в одному з найкращих навчальних закладів того часу- Бердичівському ліцеї англійця Джона Уолсея, де навчався військовій справі, кільком іноземним мовам, поетиці, географії, фізиці і математиці. Далі була Межиріч-Корецька школа на Волині. В 1825 році талановитий юнак вступив до Варшавського університету, де заприятелював з поетом Адамом Міцкевичем.
У листопаді 1831 року поляки Правобережної України повстали проти російського панування. У цей час Чайковський розпустив кріпаків, створив добровільні козацькі загони і влився з ними в повстанське військо. За свою відвагу отримав від польського уряду звання лейтенанта і Хрест за відвагу. Після придушення повстання російськими військами змушений емігрувати до Франції. Його маєток в селі Гальчин конфіскували, а самого Міхала на території Російської імперії оголосили персоною нон грата.
У Франції Михайло розпочинає літературну діяльність. Стає автором робіт «Козацькі повісті», «Стефан Чарнецький», «Українка», «Кошовий», «Гетьман України», «Ганна», «Кірджалі». Існує версія, що Тараса Шевченко запозичив частину подробиць «Гайдамаків» з роману Чайковського польською мовою «Вернигора». Свій рукопис «Гайдамаки» Шевченко передав у Париж, аби дізнатися враження Чайковського від поеми.
Наприкінці 1840-х відходить від письменства і занурюється у політику.
1850 року приймає іслам і стає Садик-Пашею. Отримавши дозвіл від турецького уряду 1854 року, османські козаки склали присягу і під знаменом Запорізької Січі рушили воювати прости Російської Імперії.
У Стамбулі зберігся дім Михайла Чайковського, який тепер носить назву «Дім-музей Адама Міцкевича»- польський поет воював у загонах Садик-Паші, де помер на руках у товариша від холери. Чайковський заснував у Туреччині міста- Січ під Бургасом та Полонез біля Стамбулу.
В 1872 році Олександр ІІ офіційно оголосив прощення Чайковському. І вже в 70-літньому віці Михайло повернувся в рідні краї і осів у Києві, а потім у маєтку Борки на Чернігівщині і там провів решту свого життя.
Самотній, забутий друзями і близькими. Чайковський вирішив добровільно піти з життя на 82-році життя. Поховали його в селі Пархимів, нині Чернігівської області. Нащадки дочок Міхала встановили на могилі памятник.
Він залишив помітний слід в історії та культурі кількох держав, був представником так званої «української школи» в польськомовній літературі XIX століття – творив популярні повісті, оповідання та романи з історії Козаччини, які видані польською мовою та перекладені різними мовами, працював у французьких газетах.
Писемна спадщина Михайла Чайковського сягає 12 томів!
Його твори- це не тільки важливі праці в лоні літератури, але й важливі для українців описи їхніх земель, історії і культури, представлені людиною, що добре знала реалії тогочасного українського життя.
Опис Листопадового повстання Чайковським вважається найкращим.
Чайковський був людиною свого часу, для нього не існувало поділу на суто українську чи суто польську історію. Для нього реалією було сприйняття української землі як історії, рідної йому.
Його маєток в Гальчині заслуговує великої уваги для істориків, краєзнавців і туристів.
Він траси Бердичів- Житомир до самого маєтку йти хвилин 15. Стоїть він за приміщенням недобудованої страшної школи, тому з дороги зразу і не видно.
Але ця школа має і свої мінуси, але й плюси. Дівчата кажуть, що коли впали неподалік уламки ракети (чи шахеда), ударною хвилею вибило вікна будинку культури неподалік, а маєток не зачепило, вірогідно через захист будівлі масивною школою. Це мала бути нова школа, з басейном, але будівництво зупинилося. Вже половину розібрали на матеріали, зараз вона аварійна і дуже псує вигляд садиби поряд. Місцеві діти їздять в школу в сусідні Гришківці.
Пані Наталя Ященко, завідувачка сектору культури та туризму Гришковецької селищної ради, провела мені екскурсію. Спеціально для цього приїхала з сусідніх Гришківців, де живе і працює.
Маєток завжди відкритий для відвідувачів, крім понеділка і вівторка. Є двоє дівчат, які є постійними працівниками. Повноцінної екскурсії не буде, для цього треба щоб приїхала спеціально пані Наталя з сусідніх Гришківців. Тому треба з нею домовлятися. Коли приїзжають туристи, вона приїзжає, так як і було в моєму випадку.
Зараз в маєтку діє культурно-мистецький простір „Чайковський Space”.
Проєкт “Чайковський Space” реалізовує Експертно-консультаційний центр з розвитку громад і територій, МГО «ТУСА» та Гришковецькою громадою в межах програми USAID Мріємо та діємо , що впроваджується IREX.
До речі, Експертно-консультаційний центр з розвитку громад і територій створений на базі географічного факультету КНУ ім. Шевченка, який я закінчувала. Приємно бачити, як мої викладачі і нові студенти геофаку роблять таку корисну справу.
Рівно 100 років, з 1919 до 2019 року в маєтку містилася школа. Після війни в школі навчалося аж 700 учнів! Ходили учні з усіх навколишніх сіл, була двозмінна система навчання. І зараз, вже у культурно-мистецький простір, багато дітей приходить малювати, збираються. Старші люди, які тут вчилися, теж приходять, гостей приводять. Тут відкрився арт-простір, де проводиться арт-терапія і для дорослих і для дітей.
Знаходиться маєток на вулиці Міхала Чайковського, це колишня вулиця Центральна.
Точної дати побудови маєтку нема. Працівники простору вважають, що він побудований або в кінці 18 століття, або на початку 19. Це можна припустити з того, що Міхал тут народився в 1804 році. Значить маєток вже був тут не один рік. Його дід, Михайло Глембоцький тримав при маєтку загін в 200 козаків. Є легенда, шо дід воював на боці Наполеона і навіть його врятував, давши йому коня.
У маєтку 7 кімнат, включаючи 2 великі зали – усе на пічному опаленні, але у планах – збудувати справжню піч у будинку поруч, аби проводити майстер-клас з приготування страв.
Тут є гарна народознавча кімната, є облаштовані кімнати, які мають старовинні меблі, посуд, знаряддя праці, одна жінка принесли книги 19 століття польською мовою, одна з них датована 1838 роком. Територія біля маєтку — більше гектара.
Кілька кімнат облаштовані в стилі та в дусі того часу, коли жив Михайло Чайковський. В просторі з його речей нема нічого. Є з часів гайдамаків люлька в музеї, залишок горщиків.
Є кімната- відтворений спражній клас школи, яка тут була 100 років.
Одну з кімнат хочуть зробити гостьовою, щоб туристи зупинялися на ніч і дохід йшов на розвиток маєтку. Збирають меблі для цього, на разі є тільки старовинне ліжко з Ямполя.
Парадний вхід маєтку раніше був з іншого боку, що виходить до річки.
Криницю біля маєтку змайстрував і подарував простору місцевий підприємець.
Біля маєтку був парк в англійському стилі, житомирські студенти це питання дослідили. Дерева парку завезені, не місцеві. Є плани відродити парк.
Влітку цього року спільно з ГО «Будуємо Україну Разом» волонтерська команда розчистила підвальне приміщення маєтку (винний погріб) та створили БункерХаб для молоді.
Сама будівля вже потребує капітального ремонту – потрібно замінити дах, вирішити питання з колонами, які стали «відходити». Також необхідно провести реставрацію всередині, аби почистити від фарби стару ліпнину на стелі, колонах та паркет на підлозі. Тут досі нема світла, останні півроку триває боротьба, щоб його підключили.
В умовах війни важко прогнозувати, чи знайдуться на це кошти в державі, тож ініціативна група шукає закордонних донорів, розробляє проєкти і подається на участь в грантах.
Мені дуже сподобалося, що дівчата живуть маєтком, постійно думають і обговорюють між собою, як підправити, підкрасити, як зробити краще, щоб колони не заливало дощем, і інші потреби. Атмосфера чудова, дружня, завдяки дівчатам, видно, що живуть цим місцем, проєктом, не переслідують свої інтереси, а готові працювати для блага маєтку. Маєтку просто повезло, як мало кому в Україні.
Поділилися, як багато було сміття на самому початку відновлення маєтку. Школа на той час була зачинена, люди вже почали знімати карнізи. Дві доби палили вогнище, щоб спалити сміття.
Спільні толоки робили, мастили, щілини закладали.
Почали стягувати цінні речі. Поляки профінансували мольберти.
Я спитала Наталю, що робити іншим громадам, щоб відновити подібні маєтки, адже їх так багато і більшості не так повезло, як Гальчину.
«Іншим громадам важливо мати ненормальних, таких як ми. Тобто зацікавлену у відновленні команду. Якшо приміщення на балансі місцевої громади, то юридично це оформити не так складно, важливіше мати команду. Навіть чітко не скажу, як ми це відновили, гуртом, якось інтуїтивно»- відповіла пані Наталя.
«І зараз роботи повно, зустрічі, конференції, екскурсії, фестивалі, до 1 жовтня вільних дат нема, постійно події»- поділилася Наталя.
Спільні толоки робили, мастили, щілини закладали.
Почали стягувати цінні речі. Поляки профінансували мольберти.
Я спитала Наталю, що робити іншим громадам, щоб відновити подібні маєтки, адже їх так багато і більшості не так повезло, як Гальчину.
«Іншим громадам важливо мати ненормальних, таких як ми. Тобто зацікавлену у відновленні команду. Якшо приміщення на балансі місцевої громади, то юридично це оформити не так складно, важливіше мати команду. Навіть чітко не скажу, як ми це відновили, гуртом, якось інтуїтивно»- відповіла пані Наталя.
«І зараз роботи повно, зустрічі, конференції, екскурсії, фестивалі, до 1 жовтня вільних дат нема, постійно події»- поділилася Наталя.
Туристи сюди заїжджають часто. Буває з Києва і по 30 чоловік, багато військових. Вхідної плати поки нема, є добровільні внески за екскурсію.
Щорічно в третю неділю вересня на території маєтку відбувається фестиваль білого борщу. В 2024 цей день припадає на 21 вересня. Запрошуються всі бажаючі.
Дівчата з простору відновлюють традицію і популяризують приготування місцевого, автентичного білого борщу з заквашеним цукровим буряком, зварений у баняку. Для цього буряк заквашується кілька місяців. Тепер білий борщ- офіційно нематеріальна спадщина Житомирщини.
Підсумок.
Чайковський Space пропонує:
– відвідати екскурсію обійстям та маєтком Михайла Чайковського;
– взяти участь у різноманітних культурно-мистецьких та просвітницьких заходах (квартирниках, вечорах кіно, квестах, літературних вечорах, виставках, костюмованих вечірках тощо);
– можливість бронювання простору для особистих подій.
Координати простору:
Адреса: с. Гальчин, вул. Михайла Чайковського, 14 А.
Адміністрація простору: +38 0631261822
Електронна пошта: chaikovskyi.space@gmail.com
Соціальні мережі:
https://www.facebook.com/CreativeGalchynets2022?locale=uk_UA
Хто бажає підтримати фінансово простір, можна звязатися з центром і зробити це.
А також сердечно запрошую від імені пані Наталі і дівчат відвідати цей чудовий простір і випити хербати і зїсти білого борща в кімнаті Міхала Чайковського!
Автор і редакція- Лєна Семенова
