Korosteszów- granitowa stolica Ukrainy z polską przeszłością

Korosteszów (Коростишів) to jedno z najstarszych miast Ukrainy, położone w obwodzie żytomierskim. Powstało w VI-VII wieku. Stoi nad malowniczą rzeką Teterów, która przepływa przez obwód żytomierski i kijowski.

Jest bardzo dogodnie położony przy autostradzie Kijów-Lwów, dzięki czemu bardzo łatwo się do niego dostać, zarówno z Kijowa, jak i z Żytomierza wszystkimi autobusami kursującymi z Żytomierza do Kijowa i odwrotnie.

Pojechałam autobusem z dworca autobusowego nr 2 na ulicy Chlebnej w Żytomierzu. Z głównego dworca autobusowego minibusy jadą obwodnicą Korosteszowa, nie wjeżdżając do miasta, dlatego lepiej jechać z dworca autobusowego nr 2 do samego centrum Korosteszowa.

Zatrzymałam się w kompleksie hotelowym Relax w Korosteszowie. Koszt pokoju to 850-1000 UAH (85-100 zł). Pokoje są wygodne, na terenie kompleksu znajduje się centrum rozrywkowe, basen i restauracja. Bardzo podobały mi się obiady w restauracji, za 15 złotych można zjeść pyszny lunch biznesowy. Na Bookingu jest inne miejsce noclegowe, w którym można się zatrzymać, ale jest ono nieco droższe.

Korosteszów jest jednym z najbardziej znanych ośrodków wydobycia i przetwórstwa granitu na Ukrainie i poza nią. Obecnie w mieście i jego okolicach, zwłaszcza nad rzeką Teterów, wydobywa się granit. Tradycyjny granit Korosteszowa jest szary, średnioziarnisty, twardy, nie ma tu czerwonego granitu.

Występują tu rzadkie rodzaje granitu, labradorytu i gabro. W mieście działa kilkaset prywatnych przedsiębiorstw zajmujących się obróbką granitu, których wytwory architektury monumentalnej znane są na całej Ukrainie. Dlatego miasto jest bogate.

Spacerując po mieście naprawdę widać, że wszystko tutaj jest z granitu. Nawet restauracja się nazywa, zgadnijcie jak. Zgadza się, „Granit”.

W okresie Rusi Kijowskiej kamienie młyńskie wytwarzano z granitu.

Chreszczatyk w Kijowie ozdobiony jest granitem z Korosteszowa. Kamieniarze z Korosteszowa ułożyli schody i podest przed Radą Najwyższą, wybrukowali dziedziniec Pałacu Maryjskiego i wykonali wszystkie elementy granitowe Kijowskiego Teatru Lalek. Oblicowana granitem z Korosteszowa i stacja metra w  Moskwie. Główny kamień do mauzoleum Lenina wydobyto także w roku 1930 w rejonie korosteszowskim, we wsi Słobódka. Świadczą o tym stare zdjęcia znajdujące się w lokalnym muzeum krajoznawczym.

Z XIX wieku w Korosteszowie wydobywano granit.

Oprócz granitu, miasto znane jest nawet przeciętnemu mieszkańcowi ze swojego kanionu – zalanego kamieniołomu granitu, w jednym kilometrze od miasta Korosteszów, w którym turyści lubią się kąpać.

W sumie są dwie kariery. Mały kamieniołom za miastem, nazywany kanionem, oraz duży kamieniołom Woroncowski bezpośrednio w mieście, w dzielnicy Zarzecze. Jednak największą popularnością cieszy się mały kamieniołom. W czasach sowieckich kamieniołom ten był największym spośród przedsiębiorstw miejskich. Po zamknięciu przedsiębiorstwa kamieniołom został zalany wodą.

Kanion Korosteszowski okazał się mniejszy niż sobie wyobrażałam. Takie sobie jeziorko w lesie, z granitowymi skałami. Bardzo piękne i instagramowe miejsce.

Aby zobaczyć całe jego piękno, warto obejść je ze wszystkich stron. Głębokość kamienołomu z wodą dochodzi do 20 metrów.

Tego dnia pływało może z 30 osób. Wygląda na to, że kijowianie go uwielbiają, ponieważ jest blisko Kijowa. Bardzo łatwo się tam dostać zarówno z Kijowa, jak i z Żytomierza. Kanion jest poza miastem, ale bardzo blisko. Z centrum Korosteszowa do kanionu przeszłam w 30 minut. Od autostrady się idzie około 10 minut po gęstym lesie iglastym.

Na terenie kaniona nakręcono ponad 10 filmów.

Aby dowiedzieć się więcej o Korosteszowie, poza granitami i kanionem, udałam się do muzeum krajoznawczego.

Muzeum krajoznawcze zlokalizowane jest na pierwszym piętrze Budynku Kultury, znajdującego w centrum miasta. Na tej ulicy znajduje się też wiele kawiarni i restauracji.

Muzeum nie zostało przeformatowane, od czasów sowieckich, wystawy są stare.

Z nowoczesnych eksponatów znajdują się zbite fragmenty rosyjskich rakiet znalezionych na polu rejonu korostyszewskiego.

Dyrektor muzeum Wołodymyr, o polskim nazwisku Śliwiński, oprowadził mnie po muzeum i opowiedział o historii tego miasta.

Zapytałam pana Wołodymyra Śliwińskiego, dokąd w pierwszej kolejności powinien udać się turysta, który jest pierwszy raz w Korosteszowie, odpowiedział: Park Kultury i Odpoczynku.

Park powstał na początku XIX wieku, założył go słynny architekt Dionizjusz Mikler.

Przy wejściu do parku tablica: Park Miejski, 1820 rok.

Z tego pierwszego parku niewiele zostało, prawie nie pozostało starych drzew, ale zachowało się miejsce. Rosną przeważnie drzewa gatunków rodzimych.

Park składa się z części dolnej i górnej.

Ozdobiony park głazami, stawami z zarośniętymi wyspami, fontannami z rzeźbami, są place widokowe, ścieżki na stokach pomiędzy dwoma tarasami parku. Obok są skaliste brzegi Teterowa i tama.

W parku znajduje się aż 100 rzeźb. Jest tu cały Park Rzeźb Kamiennych, które w pewnym stopniu odzwierciedlają historię tego regionu. Autorem rzeźb jest miejscowy rzeźbiarz, Zasłużony Artysta Ukrainy Witalij Rożyk. Wśród rzeźb znajdują się głazy Dolmen, pomniki epoki miedzi i brązu, Kozacy Zaporoscy, rzeźby Einsteina, braci Kliczko, Karła Marksa i innych. Przez 40 lat Witalij wykonał ponad 700 rzeźb kamiennych w różnych miastach Ukrainy! Można się z nim umówić na autorską wycieczkę po parku i jego rzeźbach.

Korosteszów wpisany został do Księgi Rekordów Ukrainy pod względem liczby rzeźb przypadających na jednego mieszkańca: 1 rzeźba na 225 mieszkańców.

W parku znajduje się pomnik poświęcony żołnierzom poległym podczas II wojny światowej. Niestety, po 2014 roku pomnik ten powiększył się o nowych bohaterów wojny rosyjsko-ukraińskiej.

Są 2 książki o Korosteszowie autorstwa Wołodymyra Śliwińskiego, jedną z nich, najnowszą, kupiłam z rąk autora. Obecnie w mojej domowej bibliotece krajoznawczej znajdują się 2 książki o Korosteszowie.

Pan Wołodymyr prowadzi wycieczki po mieście. Można u niego zamówić wycieczkę.

Podzielił się, że kiedyś było dużo wycieczek, w ubiegłych latach było ich ponad 50 rocznie, ale od początku wojny niestety jest ich niewiele. W tym, 2024 roku, było ich tylko 6.

Najczęstszymi turystami są Kijowianie, którzy udają się do kanionu i przy okazji odwiedzają miasto.

Zanim przejdę do historii Polski, trochę żydowskiej historii miasta.

Spacerując miastem, w ogrodach, niedaleko centrum miasta, zobaczyłam grób krewnego słynnych cadyków z Humania, Międzyboża. Corocznie przybywają na nią Żydzi. Obok grobu kiedyś znajdował się cmentarz żydowski.

Dwie ulice zachowały zabudowania żydowskie, ulica Rzemieślnicza i zaułek Rzemieślniczy. Babcia Cyla, która w młodości pracowała jako farmaceutka, nadal tam mieszka.

W mieście zachował się także budynek dawnej poczty z połowy XIX wieku, który obecnie pełni funkcję dworca autobusowego.

Do znanych osób urodzonych w Korostyszowie należy Wasyl Maluk, obecny szef SBU (Służby Bezpieczeństwa Ukrainy).

Od 2020 roku w Korostyszowie mieszkało około 25 000 osób.

Według ostatniego spisu powszechnego z 2001 roku, 5 procent mieszkańców miasta stanowili Polacy. To całkiem sporo w porównaniu z innymi miastami Ukrainy. Od tego czasu nie przeprowadzono nowego spisu ludności i niestety nie nastąpi on szybko. Od tego czasu minęło 23 lata i wszystko się bardzo zmieniło, wiele osób polskiego pochodzenia wyjechało do Polski. Jednak sporo osób nadal mieszka i uczy się języka polskiego. W szczególności u mojej koleżanki polonistki Ireny Wachowskiej w szkole nr 5, gdzie w 2024 roku języka polskiego uczy się prawie 300 dzieci.

Irena podarowała mi książkę pod tytułem „Memuary” o założycielu miasta Gustawie Olizarze.

Z miejsc związanych z historią polsko-ukraińską do dziś w Korostyszowie zachował się kościół i dawny pałac Olizarów w parku, z którego pozostał jedynie budynek gospodarczy, kolumny wejściowe i łaźnia.

Ponieważ ukraińska rodzina Olizarów przeszła na katolicyzm, budowę pierwszego kościoła rozpoczęto w 1608 roku. Powstały już kościół Narodzenia Najświętszej Marii Panny, który przetrwał do dziś, wzniesiono w 1779 roku.

Przez długi czas budynek kościoła służył jako miejsce pochówku rodziny Olizarów. Słynny ród był przez trzy wieki, aż do połowy XIX wieku, jedynym właścicielem dóbr korostyszewkich.

W okresie sowieckiej Ukrainy kościół funkcjonował do 1936 roku, w latach 1936-1938 służył jako magazyn zboża. Od 1938 do 1991 jako kino.

W czasach niepodległej Ukrainy od 1991 roku kościół został przekazany społeczności rzymskokatolickiej. Prace remontowe zakończono w 1997 roku. Odnowiono część elementów wewnętrznych i zewnętrznych.

Według pana Śliwińskiego dekorację kościoła wykonał jeden z najlepszych polskich artystów Franciszek Smuglewicz. Ale nic się nie zachowało. Dyrektor muzeum z podziwem wypowiadał się o tym artyście, który w niczym nie ustępował znanym artystom.

Przed kościołem znajduje się granitowy pomnik Gustawa Olizara, autorstwa już znanego Witalija Rożyka.

Obok kościoła znajduje się XIX-wieczna plebania.

Najsłynniejszymi właścicielami miasta są Olizarowie. Za ich rządów miasto przeżyło złoty wiek.

Gustaw Olizar to najsłynniejszy właściciel miasta, polski ziemianin, poeta i publicysta. Bardzo niezwykły, wykształcony i inteligentny człowiek. Przyjaźnił się z Balzakiem i Puszkinem. Był obecny na ślubie Balzaka i Hanskiej.

Mieszkał z rodziną w jednopiętrowym majątku w Korostyszowie obok kościoła. W pobliżu znajdował się park, którego zagospodarowaniem zajmował się sam Olizar. Pod jego rządami w regionie rozwinęła się oświata, opieka zdrowotna, rolnictwo i przemysł.

W 1837 roku Gustaw otworzył w mieście przychodnię wodną, ​​do której rocznie uczęszczało około 60 osób. Zaproszał do miasta włoskich mistrzów obróbki granitu. Przy kościele utworzył szkołę dla chłopów i mieszczan z wykładowym językiem polskim, ukraińskim i rosyjskim.

Potomkowie Olizara są obecnie rozproszeni po całym świecie.

Jan Olizar, prabratanek Gustawa, mieszka w Warszawie przy ulicy Mickiewicza.

Moja koleżanka Irena utrzymuje kontakt z Janem Olizarem. Kiedy pałac był niszczony, skontaktowała się z nim, ale on twierdził, że nie może nic z tym zrobić.

Wewnątrz parku znajduje się pozostały z majątku Olizarów dom gospodarczy, zbudowany w stylu niemieckich domów o konstrukcji szachulcowej. W różnych okresach pełnił różne funkcje. Tablica na budynku potwierdza, że ​​w latach 30. i 40. XIX wieku pełnił funkcję oficyny majątku hrabiego Olizara. Obecnie funkcjonuje w nim biuro architektoniczno-planistyczne Korostyszowa.

W parku zachowały się kolumny majątku Olizara oraz parter (łaźnia) z 1820 roku z fontanną i kamienną maską lwa. Ale według pana Śliwińskiego nie było tam łaźni. Według starych zdjęć był to parter, czyli dekoracja.

Większa część łaźni jest oryginalna, nieco zmieniona zewnętrznie, bez waz.

W rejonie Korostyszewskim zachowały się polskie wsie, na przykład Smołówka z imigrantami z Polski. Są to wsie położone po prawej stronie szosy, jeśli jedzie się z Żytomierza i na południe od Korostyszowa, jeśli spojrzeć na mapę.

Pozostałe wsie są w połowie polskie.

Wieś Holubijówka, na przykład, to wieś półpolska, półniemiecka. Dawna niemiecka nazwa wsi Taubówka (po niemiecku gołąb). To tutaj spędziła dzieciństwo moja dobra koleżanka z Browarów, szefowa polskiego Stowarzyszenia „Rodzina” z Browarów, Olena Nowak.

We wsiach tych znajdują się cmentarze polskie. Jeszcze tam nie byłam, ale już zaplanowałam.

Na pytanie, co ciekawego można zwiedzić poza Korostyszowem, w rejonie, wiele osób zdecydowanie radzi odwiedzić ośrodek kulturalno-artystyczny i agroturystykę „Poliska Chata” we wsi Horodeckie. Jeszcze tam nie byłam, ale właścicielkę znam od dawna. To moja koleżanka Inna Wełyczko z Żytomierza, znam ją ze spotkań właścicieli agroturystyk Ukrainy. Przecież też jestem właścicielką „Astrosadyby” w kraterze meteorytowym na Winniczyźnie, do której zapraszam turystów.

„Poliska Chata” położona jest 100 km od Kijowa i 50 km od Żytomierza.

Budynek „Poliskiej Chaty” wzniesiony został w XIX wieku z drewna, nakrytego słomianym dachem. Wnętrze domu zostało odtworzone w miarę możliwości do faktycznego okresu jego budowy. Zabytki: ręczniki, obrusy, naczynia, meble pomagają stworzyć w odrestaurowanym budynku atmosferę muzeum.

Obok domu wybudowano małą stodołę, w której mieszkają króliki i kury, a na wewnętrznym podwórzu znajduje się letnia kuchnia.

W ofercie turystycznej: święta ludowe w autentycznej formie, kursy mistrzowskie (malarstwo pisanek, haft, malarstwo na szkle, rzeźbienie, artystyczna obróbka skóry), plenery dla artystów i studentów, organizacja świąt. Odbywają się tu różnorodne wydarzenia kulturalne i festiwale, a życzliwi gospodarze częstują narodowymi potrawami i napojami.

Autor i redakcja- Lena Semenowa

Wersja ukraińska

Гранітна столиця України з польським минулим

Коростишів — одне з найдавніших міст України, знаходиться в Житомирській області. Засноване аж в 6-7 столітті. Стоїть на мальовничій річці Тетерів, яка протікає по всій Житомирщині і Київщині.

Розташований дуже зручно на трасі Київ- Львів, отже добиратися до нього дуже легко, як з Києва, так і з Житомира. Всіма автобусами, які їдуть з Житомира в Київ і навпаки.

Їхала я автобусом з автовокзала № 2 на вулиці Хлібній в Житомирі. З центрального автовокзалу маршрутки йдуть через Коростишів, але по окружній, в місто не заїжджають, тому краще їхати з автовокзала №2.

В Коростишеві я зупинилася в готельному комплексі Релакс. Вартість номерів 850-1000 грн (85-100 злотих). Номери комфортні, в комплексі є розважальний центр, басейн, ресторан. Обіди в ресторані мені дуже сподобалися, за 15 злотих можна зїсти смачний бізнес ланч. На букінгу є ще один заклад розміщення, де можна зупинитися, але трохи дорожчий.

Коростишів- це один із найвідоміших в Україні та за її межами центрів гранітодобувної й обробної промисловості. Зараз у місті та в його околицях, зокрема над річкою Тетерів, добувають граніт. Традиційний коростишівський граніт- сірий середньозернистий твердий, червоного тут нема.

Тут зустрічаються рідкісні види граніту, лабрадорит, габро. У місті працює кілька сотень приватних підприємств по обробці граніту, вироби монументальної архітектури яких відомі по всій Україні. Тому місто багате.

Гуляючи містом, дійсно бачиш, що тут все з граніту. Навіть ресторан називається, вгадайте як. Правильно, «Граніт».

За Київської Русі з граніту виготовляли жорна.

Коростишівським гранітом прикрашено Хрещатик у Києві. Коростишівські каменотеси викладали сходи і майданчик перед Верховною Радою , вимостили двір Маріїнського палацу і зробили всі гранітні елементи навколо київського Лялькового театру. Облицьовані гранітом з Коростишева і станції московського метро. Головний камінь для ленінського мавзолею видобутий теж в Коростишівському районі, в селі Слобідка, в 1930 році. Про це свідчать старі фото в краєзнавчому музеї.

Граніт у Коростишеві почали добувати ще в 19 столітті.

Каменотесы Житомирщины- активные строители ленинского мавзолея. Коростышевцы на открытии мавзолея 1930 год.

Крім граніту, відоме місто навіть пересічному громадянину своїм каньйоном – затопленим гранітним кар’єром за один кілометр від міста Коростишів, де люблять купатися туристи.

Всього є два кар’єри. Маленький кар’єр за містом, який прозвали каньйоном, та великий Воронцівський кар’єр безпосередньо в місті, в районі Заріччя. Але саме малий кар’єр користується найбільшою популярністю. За радянської влади цей кар’єр був найбільшим серед підприємств міста. Коли підприємство закрилося, карєр затопили водою.

Коростишівський каньйон виявився меншим, ніж я його собі уявляла. Таке собі озерце в лісі, з гранітними скелями. Дуже гарне і інстаграмне місце.

Щоб побачити всю його красу, краще обійти його з усіх боків. Глибина карєра- до 20 метрів.

Купалося в той день може з 30 людей. Кажуть, що його полюбляють кияни, бо це відносно недалеко від Києва. Доїхати дуже легко, як з Києва, так і з Житомира. Каньйон є за містом, але дуже близько. Я пішла пішки з центра Коростишева до самого каньйона хвилин за 30. Від траси хвилин 10 пішки в густому хвойному лісі.

Більше 10 кінофільмів знято на каньйоні.

Щоб дізнатися більше про місто, крім загальновідомих гранітів і каньйон, я пішла до краєзнавчого музею.

Краєзнавчий музей знаходиться на другому поверсі Будинку Культури майже в центрі міста.  На цій же вуличці йде ряд сучасних кафе і ресторанів.

Музей не переформатований, ще з радянських часів , експозиції старі.

З сучасного, не менш сумного ніж радянські експозиції, є збиті шматки російських ракет, знайдені в полі Коростишівщини.

Директор музею, Володимир, з польським прізвищем Слівінський, провів мені екскурсію по музею і розказав про історію міста.

Коли я запитала пана Володимира Слівінського, куди в першу чергу варто піти туристу, який вперше в Коростишеві, він відповів: Парк культури і відпочинку.

Заснований парк на початку 19 століття, розроблений відомим митцем Діонісієм Міклером.

При вході до парку є табличка: Міський парк, 1820 рік.

Від того першого парку мало що залишилося, дерева не збереглися , але місце збереглося. Зростають переважно дерева місцевих порід.

Парк має нижню і верхню частини.

Прикрашений скелястими валунами, стежками на схилам між двома терасами парку, ставками з зарослими островами,  фонтанами зі скульптурами, є оглядові майданчики. Поруч- мальовничі скелясті береги Тетерева і гребля.

В парку розміщено до 100 скульптур, є цілий Парк Камяних Скульптур, які в певній мірі відображають історію нашого краю. Автор скульптур- місцевий скульптор, заслужений художник України Віталій Рожик. Серед скульптури є валуни Дольмени, пам’ятки міднобронзової доби, Козак Запорожець, скульптури Ейнштейна, братів Кличків, Карла Маркса та інших.  За 40 років Віталій виготовив понад 700 скульптур з каменю в різних містах України! За домовленістю, він зможе провести екскурсію парком і власними скульптурами.

Коростишів потрапив до Книги Рекордів України за кількістю скульптур на душу населення. 1 скульптура на 225 мешканців.

У парку є меморіал присвячений воїнам, котрі загинули під час Другої Світової війни. На жаль, цей меморіал розширився після 2014 року новими героями російсько-української війни.

Про Коростишів є 2 книги Володимира Слівінського, одну з них, найновішу, я купила. Тепер маю 2 книги в своїй краєзнавчій бібліотеці про Коростишів.

В місті зберігся також будинок старої пошти з середини 19 століття, який сьогодні функціонує як автовокзал.

Пан Володимир проводить екскурсії по місту, можна в нього замовити екскурсію.

Він поділився, що раніше було багато екскурсій, в минулі роки і по 50 за рік, а від початку війни на жаль мало, в цьому 2024 році було лише 6.

Найчастіші екскурсанти-  кияни, які їздять на каньйон і при нагоді відвідують місто.

Перед тим, як перейти до польської історії, трішки єврейської.

Тут є могила родича відомих цадиків Умані, Меджибожа, в центрі міста всередині двора, в садах. На нею, за традицією, приїжджають євреї. Поряд з могилою колись було єврейське кладовище.

Дві вулички зберігають єврейську забудову, вул. Реміснича і провулок Ремісничий. Там живе досі бабця Циля, що працювала аптекаркою.

У місті збереглася також будівля колишньої поштової станції середини XIX століття, яка нині використовується як автобусна станція.

З відомих людей, народжених в Коростишеві, є Василь Малюк- теперішній голова СБУ України.

Станом на 2020 рік в Коростишеві мешкало біля 25 тисячі осіб.

Згідно останнього перепису 2001 року, 5 відсотків населення міста складали поляки. Це досить багато порівняно з іншими містами України. Нового перепису населення відтоді не було і ще, на жаль, не скоро буде. Відтоді пройшло вже 23 роки і все дуже змінилося, багато осіб польського походження виїхало до Польщі. Але досить багато осіб досі вивчає польську. Зокрема в моєї колеги-полоністки Ірени Ваховської в школі номер 5, де вона викладає польську мову майже 300 дітям.

Ірена подарувала мені книгу про засновника міста Густава Олізара «Мемуари».

З місць, повязаних з польсько-українською історією, на сьогоднішній день в Коростишеві збереглися костел і колишній палац Олізарів в парку, від якого залишилися лише господарська споруда , вхідні колони і купальня.

Відтоді як український рід Олізарів прийняв католицизм, розпочалося будівництво першого костелу 1608 році. Вже мурований, Костел Різдва Пресвятої Діви Марії, який зберігся дотепер, повстав в 1779 році.

Досить довгий час  будівлю костелу використовувалося як усипальницю сім`ї Олізарів.   Відомий рід три століття практично до середини 19 століття був повноправним і єдиним власником коростишівських земель.

За часи радянської України костел функціював до 1936 року, у 1936—1938 роках використовувався як склад зерна. З 1938 по 1991 рік як кінотеатр.

У часи незалежної України, з 1991 року костел був переданий римо-католицькій громаді. У 1997 році завершені ремонтні роботи. Реставровано частини внутрішнього та зовнішнього приміщення.

За словами пана Слівінського, костел оформлений найкращим польським художником Смуглевичем Францішком. Але не збереглося нічого. Директор музею з захопленням висловився про цього художника,  який нічим не поступався відомим художникам.

Перед костелом розташований гранітний пам’ятник Густаву Олізару авторства того самого Віталія Рожика.

Поряд з костелом є плебанія 19 сторіччя.

Олізари- найвідоміші власники міста. За їх правління місто переживало золоту добу.

Густав Олізар- найвідоміший власник міста, польський землевласник, поет і публіцист. Дуже неординарний, освічений і розумний чоловік. Дружив з Бальзаком і Пушкіним. Був присутній на шлюбі Бальзака і Ганської.

Проживав з родиною у двоповерховому маєтку в Коростишеві поруч з костелом. Поряд був парк, облаштуванням якого займався сам Олізар. При ньому в краї розвивалася освіта, охорона здоровя, сільське господарство та промисловість.

У 1837 році Густав відкрив в місті водолікарню, яку відвідувало біля 60 людей щороку. Запрошував італійських майстрів з обробки граніту. При костелі створив школу для селян і міщан з польською, російською та українською мовою навчання.

Нащадки Олізара зараз розпорошені по світі.

Ян Олізар, праплемінник Густава, проживає в Варшаві по вулиці Міцкевича.

Моя колега Ірена тримає зв’язок з Яном. Коли руйнували палац, звязувалася з ним, але він каже, що нічого вдіяти проти цього не може.

Господарський будинок, що залишився від маєтку Олізарів, побудований в стилі німецьких фахверкових будинків, розташований всередині парку. Мав різне призначення в різний час. Табличка на будинку підтверджує, що в 1830-40 роках слугував господарською спорудою садиби графа Олізара. Зараз в ньому функціонує Коростишівське архітектурно-планувальне бюро.

В парку збереглися колони маєтку Олізарів і партер (купальня) 1820 року з фонтаном і камяною маскою лева. Але за думкою пана Слівінського, не було там купальні. Згідно старих фото це був партер, тобто прикраса.

Основна частина купальні оригінальна, дещо змінена зовні, без ваз.

На Коростишевщині збереглися польські села, наприклад Смолівка з переселенцями з Польщі.

Інші села наполовину польські. Це села, розташовані по праву сторону від траси, якщо їхати з Житомира і на південь від Коростишева, якщо дивитися на мапу.

Село Голубіївка – напівпольське, напівнімецьке село, колишня німецька назва села Таубівка (голуб по-німецьки). Це місце, де пройшло дитинство моєї хорошої колеги з Броварів, голови польського товариства „Родина” з Броварів Олени Новак.

В цих селах є польські цвинтарі. Там я ще не була, але вже запланувала.

На питання, що відвідати цікавого поза Коростишевим, в районі, багато хто обовязково радять відвідати в селі Городецькому культурно-мистецький центр і садибу «Поліська Хата». Я ще там не була, але власницю знаю давно. Це моя колега Інна Величко з Житомира, ми з нею знайомі з зустрічей власників зелених садиб України. Адже я теж маю свою Астросадибу в кратері метеорита на Вінничині, до якої запрошую туристів.

«Поліська хата» розташована в 100 км від Києва та 50 км від Житомира.

Будівля „Поліської хати” збудована з дерева зрубним способом в XIX ст., покрита солом’яним дахом. Інтер’єр хати відновлено максимально до реального періоду її побудови. Предмети старовини: рушники, скатертини, посуд, меблі допомагають створити атмосферу музею у реставрованій будівлі.

Поруч із хатою збудовано невеликий хлів, де мешкають кролі та кури, на внутрішньому подвір’ї знаходиться літня кухня.

До послуг туристів: народні свята в аутентичному оформленні, майстер-класи (писанкарство, вишивка, розпис по склу, витинанка, художня обробка шкіри), планери для митців та студентів, організація свят. Тут проходять різноманітні культурні акції і фестивалі, а доброзичливі господарі пригощають національними стравами і напоями.

Автор і редакція- Лєна Семенова