Horoszów – to wieś, wyglądająca jak małe miasteczko, znajdująca na Polesiu, w centralnej części obwodu żytomierskiego. Nazwa wsi była często zmieniana. Do 1912 roku – Horoszki, później Kutuzowe, Wołodarsk, Wołodarsk-Wołyński, a od 2016 roku – Horoszów. Według spisu ludności ZSRR z 1939 roku liczba mieszkańców wynosiła 3 557 osób, w tym 2 270 Ukraińców i 91 Polaków.
W „Słowniku Geograficznym Królestwa Polskiego” wspomniano, że wieś należała do znanego niegdyś na Wołyniu sędziego Dubraskiego, a później przeszła w ręce rosyjskiego generała Kutuzowa. Pierwsza w języku polskim udokumentowana wzmianka o miejscowości pochodzi z czasów Wielkiego Księstwa Litewskiego i znajduje się w lustracji ziem zamkowych kijowskich z 1581 roku.
W rejestrze poboru podatków widnieje zapis: „Od jego miłości księcia Aleksandra Prunskiego, stolnika Wielkiego Księstwa Litewskiego, starosty łuckiego, majątku jego miłości z Reżan i przysiółków do niego należących: najpierw z Reżan siedzących 15, zagrodników 3 po 6 groszy, wsi Horoszkowiczy siedzących 3, zagrodnik 1 po 6 groszy, Solidarów siedzących 8 daje w sumie 29 florenów 1 grosz”, i tak dalej. Ten zapis mówi nam między innymi, że w 1581 roku wieś należąca do Aleksandra Prunskiego jeszcze nie nazywała się Aleksandropol, lecz Horoszkowiczy. Horoszkowiczy to pierwsza historyczna nazwa Horoszowa. Następnie władzę sprawowało tu jeszcze kilka litewskich i polskich rodów, takich jak Sapiehowie, Leszczyńscy, Niemiryczowie i inni.
W ukraińskiej wersji Wikipedii szczegółowo opisano historię Horoszowa, więc nie będę się na niej zbytnio skupiać. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%96%D0%B2
Szczerze mówiąc, poza muzeum, nie ma w wiosce obiektów, dla których warto tu przyjechać. Są wały ziemne, cmentarz żydowski, kilka starych budynków z początku XX wieku, kościół zbudowany z cegły silikatowej w latach 90. z wysoką dzwonnicą. Ale unikatowe Muzeum Kamieni Szlachetnych i Dekoracyjnych jest warte specjalnej wizyty, nawet z daleka. Jest to jedyne takie muzeum w Ukrainie.
Znany geolog nazwał obszar Horoszowa „Urałem w miniaturze”. Znajduje się tu równie dużo minerałów, choć w mniejszych ilościach. Jak dowiedziałam się podczas zwiedzania muzeum, ten teren to ukraiński skarbiec minerałów.
Przyjechałam tutaj samochodem z Żytomierza wraz z moimi żytomierskimi znajomymi.
Podróż z Żytomierza do Horoszowa trwa około 40-50 minut. Więc nie ma potrzeby nocowania w Horoszowie, lepiej zatrzymać się w Żytomierzu, przyjechać rano i wrócić bliżej wieczora. Nawet z wizytą w kamieniołomie w pobliżu Horoszowa, na wszystko wystarczy czasu.
Ciekawostką jest, że w jednej ze szkół w wiosce nauczany jest język polski.
Muzeum Kamieni Szlachetnych i Dekoracyjnych zostało założone w latach 50. XX wieku. Do tego czasu minerały z pegmatytów Wołynia zaczęły pojawiać się w prywatnych kolekcjach, głównie w dużych miastach – Warszawie, Petersburgu i innych po 1867 roku.
Muzeum posiada ponad 1800 próbek minerałów i skał z formacji geologicznych Ukrainy, Europy, Ameryki, Afryki i innych części świata. Od lat 90. kolekcja należy do Ministerstwa Finansów Ukrainy. Stanowi ona fundusz złotowo-walutowy Ukrainy.
Muzeum ma 5 sal. Pierwsza sala to kamienie elewacyjne dekoracyjne. Warto wspomnieć, że kiedyś w muzeum nie można było robić zdjęć, ale się pozmieniało i teraz można.
Co zobaczyliśmy w pierwszej sali? Granit. 70% wszystkich granitów Ukrainy znajduje się właśnie w obwodzie żytomierskim. Różnią się kolorami: czerwone, szare i wielobarwne. Najlepsze czerwone granity Ukrainy pochodzą z obwodu kirowohradzkiego. Jednak wzorcowy czerwony granit wydobywa się w złożach w pobliżu Horoszowa. Duża część mauzoleum Lenina jest wykonana właśnie z tego granitu.
Granit składa się z minerałów: skalenia, kwarcu i miki. Z granitu wytwarza się wszystko: blaty, pomniki, kostkę brukową.
Gabro, zwany również kamieniem żałobnym, jest wykorzystywany do produkcji płyt nagrobnych. Najbardziej popularne, intensywnie czarne gabro w Ukrainie pochodzi z miejscowego złoża pod Horoszowem.
Labradoryt. Kiedyś był uważany za kamień szlachetny, gdy sprowadzano go z kanadyjskiego półwyspu Labrador. Jednak gdy odkryto duże złoża labradorytu na Żytomierszczyźnie, przestał być uznawany za kamień szlachetny. 80% całego labradorytu Ukrainy jest skoncentrowane na Żytomierszczyźnie. W muzeum znajduje się labradoryt z Norwegii. Kiedy norwescy goście odwiedzili muzeum, powiedzieli, że żytomierski labradoryt jest znacznie piękniejszy. I rzeczywiście tak jest, gdyż można to dostrzec gołym okiem, porównując oba kamienie.
Marmur Ukrainy reprezentuje Zakarpacie. Na Żytomierszczyźnie marmur występuje w Radomyślu. Kolekcja marmuru w muzeum obemuje także marmur z Kuby, Niemiec, Włoch i Turcji. Polska nie ma swoich złóż marmuru, więc importuje go z całego świata i sprzedaje pod własną marką.
Ciekawostką jest, że granit sam w sobie nie promieniuje, w tym żytomierski. Jedyny granit, który emituje promieniowanie, pochodzi ze złoża Tokowskiego koło Krzywego Rogu. Ale nie sam w sobie jest radioaktywny, tylko z powodu pobliskiego złoża uranu.
W drugiej sali – wszystkie minerały pochodzą z miejscowego Wołyńskiego złoża pegmatytów. Nazwa „Wołyńskie” pochodzi z czasów, gdy istniała tu gubernia Wołyńska. Złoże znajduje się 4 km od Horoszowa, ma długość 25 km i liczy 1 miliard 770 lat.
Tylko tutaj wydobywa się półszlachetne beryle i topazy.
Obecność złoża przyczyniła się do powstania wielu lokalnych jubilerów. W muzeum znajduje się wystawa wyrobów jubilerskich, które można kupić na miejscu, po niższych niż rynkowe cenach.
Tytan, najtrwalszy i najlżejszy metal, wykorzystywany w przemyśle kosmicznym, lotnictwie i medycynie, jest wydobywany niedaleko Horoszowa, w Irszańsku.
Największy kryształ kwarcu wydobyto tutaj w 1946 roku; ważył 10 ton i miał długość około 2 metrów. Na wystawie znajduje się 5-tonowy i 7-tonowy kryształ kwarcu.
Piezokwarc jest używany w bombach jądrowych, radarach, przestrzeni kosmicznej, telefonach, laptopach, zegarkach, sprzęcie medycznym, piezo-zapalniczkach.
Istnieją naturalne i syntetyczne jego odmiany. I znów, naturalny piezokwarc wydobywany jest też pod Horoszowem.
Oczy rozbiegają się na widok ogromnej liczby różnorodnych minerałów z Afryki, Tybetu, Kirgistanu, Urału, Brazylii i innych rejonów świata.
Fluoryty o różnych kolorach są wykorzystywane w metalurgii.
Morion – czarny kwarc, kamień, który śpiewa. Tego nigdzie indziej na świecie nie ma. W centrum ekspozycji znajduje się wielki czarny kamień, którego można dotknąć metalowym prętem i posłuchać dźwięków, których nie wyda żaden inny kamień.
Rygolit – ziemia z Księżyca, którą przywieźli kosmonauci w latach 70-tych XX wieku.
Złoże w Horoszowie pokrywało 70% potrzeb przemysłu obronnego całego Związku Radzieckiego. Z tego powodu, kiedyś muzeum było tajne i nie można było do niego wejść. Otwarte dla publiczności zostało dopiero w latach 90-tych.
Następnie na ścianie zobaczyliśmy mapę złoża piezokwarcu, gdzie milion kropek na mapie to 16 tysięcy odwiertów. Po zwiedzaniu muzeum, pojechaliśmy tam. Szukaliśmy go długo, ale znaleźliśmy.
Po Zwycięstwie Ukrainy w wojnie przewodniczka zaprosila nas do muzeum ponownie, abyśmy mogli zobaczyć wszystkie beryle i topazy, które teraz są schowane z powodu wojny.
Niezliczone kolory, odcienie, nazwy. Okazało się, że istnieje nawet minerał „mariupolit” nazwany na cześć miasta Mariupol. Postanowiłam wyguglować, czym jest ten minerał i kto go odkrył. Okazało się, że badał go Józef Morozewicz z Warszawy – polski mineralog, petrograf i geolog końca XIX – początku XX wieku, szeroko znany ze swoich prac z dziedziny petrografii i syntezy minerałów skał, wybitny polski organizator nauki geologicznej. Studiował mineralogię i petrografię Tatr i Karpat, gdzie odkrył kilka nowych minerałów.
W Ukrainie Morozewicz badał przyazowską strefę krystaliczną, gdzie znajduje się Mariupol. To właśnie tam wyróżnił skałę bogatą w alkaliczne minerały, nazwaną mariupolitem, oraz jej 8 odmian.
Przedostatnia sala prezentuje bardzo piękne, wielokolorowe minerały z wielu krajów. Każdy jest piękniejszy i bardziej błyszczący od poprzedniego. W ostatniej są wyroby z minerałów.
Na dole, na parterze, jest sklepik, w którym można kupić tanie najbardziej rozpowszechnione lokalne minerały oraz literaturę o muzeum i rejonie Horoszowa. Niestety, nie można zamówić ich przez internet.
Kupiłam na pamiątkę kwarc, który oczyszcza energię. Niech oczyszcza.
Muzeum jest dobrze strzeżone, ponieważ znajdują się tu kamienie o wartości miliardów dolarów.
Żartowałam, że teraz, aby się wzbogacić, trzeba okraść nie bank, ale Muzeum Kamieni Szlachetnych w Horoszowie 🙂
Od tamtej pory ta myśl nie daje mi spokoju… 🙂
Autor i redakcja – Lena Semenowa
Wersja ukraińska
Хорошів- селище, на вигляд маленьке містечко, на Поліссі, в центральній частині Житомирської області.
Назву селища часто перейменовували. До 1912 — Горошки, потім— Кутузове, Володарськ, Володарськ-Волинський, від 2016- Хорошів.
За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення становила 3 557 осіб, з них українців — 2 270, поляків — 91.
В Географічному Словнику Королівства Польського сказано, що село було маєтністю колись відомого на Волині судді Дубраського, перейшла потім до російського генерала Кутузова.
Перша занотована згадка про місто польською мовою під час панування тут Великого Князівства Литовського- люстрація земель київського замку 1581 року, де в реєстрі збору податків є запис: «Від його милості князя Александра Прунського, стольника Великого князівства Литовського, старости луцького, маєтку його милості з Режан та з присілків до нього належачих: спочатку з Режан осідлих 15, загородників 3 по 6 грошів, села Горошковичів осідлих 3, загородника 1 по 6 грошів, Солідарів осідлих 8 дає в сумі 29 флоринів 1 грош» і так далі. Цей запис говорить нам зокрема про те, що у 1581 році село, що належало Олександрові Пронському, ще не називається Олександропіль, а має назву Горошковичі. Горошковичі є першою історичною назвою Хорошева.
Далі тут правлять ще кілька литовських та польських родів, наприклад Сапєги, Лещинські, Немиричі та інші.
В українській версії Вікіпедії досить детально описано історію Хорошева, тому детально не буду зупинятися на ній.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%88%D1%96%D0%B2
Чесно кажучи, крім музею, в селищі немає якихось цікавих об’єктів, заради яких сюди варто їхати. Є земляні вали, єврейське кладовище, кілька старих будинків початку 20 століття, костел, зведений і з силікатної цегли у 1990-х – висока дзвіниця, здалеку гарна.
Але унікальний Музей Коштовного і Декоративного каміння вартий того, щоб сюди їхати спеціально і здалека. Він єдиний такий в Україні.
Відомий геолог назвав район Хорошева- «Урал в мініатюрі». Тобто тут зосереджено так само багато мінералів, лише в менших об’ємах. Як вияснилось на екскурсії по музею, ця територія є українською скарбницею мінералів.
Їхала я сюди з Житомира машиною, з моїми житомирськими знайомими. Їхати швидко, 40-50 хвилин. Тож ночувати в Хорошеві потреби нема, краще зупинитися в Житомирі, зранку приїхати і ближче до вечора назад. Навіть з відвідуванням кар’єру біля Хорошева, часу на все вистачить.
Цікаво, що в селищі викладається польська мова в одній зі шкіл.
Створювався Музей Коштовного і Декоративного каміння в 1950-х роках. До цього часу мінерали з пегматитів Волині почали з’являтися в приватних колекціях переважно у великих містах — Варшаві, Санкт-Петербурзі та інших після 1867 року.
Музей налічує більш як 1800 зразків мінералів та гірських порід із геологічних утворень України, Європи, Америки, Африки та інших кінців світу.
З 1990 років колекція належить Міністерству Фінансів України. Вона становить золотовалютний фонд України і Держфонд.
Музей має 5 залів. Перший зал- облицювально-декоративне каміння. До речі, раніше в музеї не можна було фотографувати. Потім видно це змінили і тепер є можливість мати і ділитися особистими фотографіями цінного каміння.
Що ми побачили в першому залі?
Граніти. 70% всіх гранітів України зосереджені саме в Житомирській області.
Відрізняються кольорами: червоні, сірі і різнокольорові. Найкращі червоні граніти України- на Кропивниччині. Але еталон червоного граніту добувається в родовищах в околицях Хорошева. Велика частина мавзолею Леніна саме з цього граніту.
В склад граніту входить мінерали польовий шпат, кварц і слюда. З граніту виготовляють все: стільниці, памятники, бруківку.
Габро, або траурний камінь, бо з нього виготовляють надмогильні плити. Родовище найпопулярнішого, насиченочорного габро у Україні – місцеве родовище під Хорошевим.
Лабрадорит. Раніше вважався дорогоцінний, поки його завозили з канадського півострова Лабрадор. Але коли великі поклади лабрадориту знайшли на Житомирщині, він перестав бути дорогоцінним. 80% всього лабрадориту України зосереджено на Житомирщині. Є в музеї лабрадорит з Норвегії. Коли в музеї були норвежці, вони сказали, що житомирський лабрадорит набагато красивіший. І це дійсно так, адже неозброєним оком це можна побачити, порівнявши обидва.
Мармур України представляє Закарпаття. На Житомирщині мармур зустрічається в Радомишлі. Є мармур з Куби, Німеччини, Італії і Туреччини.
Польща не має своїх родовищ мармуру, а закупляє по всій планеті і продає під своєю торгівельною маркою.
Цікаво було почути, що граніт має радіацію в нормі, 0,10- 0,20 мікрорентген . Єдиний граніт, який фонить, з Токівського родовища біля Кривого Рогу, але не сам по собі має радіацію, а через те, що поряд розташоване родовище урану.
Друга зала- всі мінерали з місцевого Волинського родовища пегматитів. Назва Волинське ще з часів, коли тут була Волинська губернія. Родовище знаходиться в 4 км від Хорошева. Довжиною 25 км. Вік родовища- 1 млрд 770 років.
Тільки тут видобувають напівдорогоцінні берили і топази.
Наявність родовища породила велику кількість місцевих ювелірів. В музеї є виставка ювелірних виробів, які за нижчими від ринкових цін, можна придбати прямо тут.
Титан, найміцніший і найлегший метал, який використовують в космічній галузі, літакобудуванні, медицині, добувають неподалік від Хорошева, в Іршанську.
Найбільший кристал кварцу був видобутий тут в 1946 році і мав вагу 10 тон, довжиною біля 2 метрів. На виставці є 5- тонний, 7- тонний кристал кварцу.
П’єзокварц використовується в ядерних бомбах, радарах, космосі, телефонах, ноутбуках, годинниках, медичних приладах, п’єзозапальничках. Є природні і синтетичні. І знову ж таки, під Хорошевим добувають і його.
Очі розбігалися від величезної кількості різноманітних мінералів з Африки, Тибету, Киргизії, Уралу, Бразилії та інших країн і територій світу.
Флюорити різних кольорів використовують в металургії.
Халцедон у вигляді серця.
Гетит названий від філософа Гете.
Моріон- чорний кварц, камінь, який співає. Такого більше нема в світі. В центрі експозиції це великий чорний камінь, до якого можна доторкнутися металевою паличкою і слухати звуки, які не почуєш від жодного іншого каменя.
Риголіт- земля з Місяця, яку привезли космонавти в 1970-х роках.
Хорошівське родовище покривало 70% потреб оборонної промисловості всього СРСР. Раніше сам музей був засекречений і туди неможливо було попасти. Відкрито стало в 90-х роках.
Далі на стіні ми побачили карту родовища, де мільйон крапочок на карті- це 16000 свердловин. Після екскурсії по музею, ми туди поїхали. Шукали довго, але знайшли.
Після Перемоги нас запросили до музею знову, щоб ми побачили всі берили і топази, які зараз у зв’язку з війною сховані.
Безліч кольорів, відтінків, назв. Виявляється, навіть є порода маріуполіт на честь міста Маріуполь.
Вирішила погуглити, що це за мінерал такий і хто його відкрив. Вияснилося, що дослідив його Юзеф Морозевич з Варшави — польський мінералог, петрограф та геолог кінця XIX — початку XX століття, широко відомий працями у галузі петрографії та синтезу мінералів гірських порід, видатний польський організатор геологічної науки. Вивчав мінералогію і петрографію Татр і Карпат, де відкрив кілька нових мінералів.
В Україні Морозевич досліджував Приазовську кристалічну смугу, де розташований Маріуполь. Саме тут він виділив багату лугами породу під назвою маріуполіт і 8 його різновидів.
Передостання зала представлена дуже красивими, різнокольоровими мінералами з багатьох країн. Один одного красивіший і блискучіший.
Внизу, на першому поверсі, є магазинчик, де можна купити дешеві основні місцеві мінерали і літературу про музей і Хорошівський район. На жаль, через інтернет їх замовити не можна.
Я купила на пам’ять кварц, який очищує енергетику. Хай очищує.
Охорона музею серйозна, адже тут каміння сумою на мільярди доларів. Я жартувала, тепер щоб розбагатіти, треба грабувати не банки, а Музей дорогоцінного каміння в Хорошеві 🙂
Відтоді ця думка тепер не дає мені спокою… 🙂
Автор і редакція- Лєна Семенова
